Кость Михальчук

2 січня 1841 р. у с. Зозулинці (нині село Козятинського р-ну Вінницької обл.) народився Костянтин Михальчук. Син польського шляхтича та кріпачки народився та виріс у будинку батька. Навчався в школах у м. Сквира та містечку Полонне, у чоловічий гімназії Житомира. Упродовж 1859–61 рр. здобував освіту на історико-філологічному факультеті київського університету Св. Володимира, де 1861 разом із Володимиром Антоновичем і Тадеєм Рильським заснував Українську громаду («хлопомани»). Почав публікуватися польською, російською, українською у періодичних виданнях «Curjer Wilenski», «Gazeta polska», «Киевский телеграф», «Зоря», «Рада», «Діло», «Правда». На канікулах студенти пішки мандрували Україною: вивчали фольклор, допомагали селянам написати позовні заяви. Кость прислуховувався до мови, записував діалектизми. За участь в українському національному русі, незадовго перед закінченням курсу, Михальчука виключили з Київського університету, кілька років він мусів прожити в селі на Житомирщині, де продовжував записувати словенята. Кілька разів Костя арештовували за просвітницько-агітаційну діяльність серед селянства, за зв’язки з польськими повстанцями (1863 р.).
У 1869–73 рр. Михальчук працював бухгалтером цукроварні Товариства «Яхненко–Симиренко» в містечку Городище.
З 1873 року Кость Михальчук повернувся до Києва, де мешкав у будинку головної контори Товариства Київського пивоварного заводу (вулиця Кирилівська, 41) до кінця своїх днів. У квартирі Костя Михальчука відбувалися збори Старої Громади, тут бували Володимир Антонович, Дмитро Дорошенко, Михайло Драгоманов, Павло Житецький, Орест Левицький, Микола Лисенко, Володимир Науменко, Іван Огієнко, Олександр Русов, Іван Стешенко, Єлисей Трегубов, Олександр Черняхівський, Павло Чубинський. У 1886 році до цього будинку Костя Михальчука приїздили Іван Франко та Ольга Хоружинська напередодні одруження.
До кінця життя Кость працював завідувачем головної контори та головним бухгалтером броварні «Товариства Київського пивоварного заводу». Хоч працювати доводилося від світання й після смеркання, Михальчук не полишав українських справ: активний діяч «Старої громади»; 1873–76 рр. – член Південно-Західного відділу Російського географічного товариства; член філологічної секції і голова комісії мови Українського наукового товариства в Києві; 1908–14 – відповідальний редактор «Записок Українського наукового товариства в Києві» (т. 1–13). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у Львові (з 1893). Був також членом Історичного товариства Нестора-літописця, Київського літературно-артистичного товариства, Київського товариства заохочення художеств, Київського товариства старожитностей і мистецтв.
Як часом мені гірко, що ми не шануємо подвиги своїх попередників. А хіба не подвиг щоденний, багаторічний здійснили члени «Старої Громади»? Вони працювали, щомісячно віддаючи десятину заробленого на українські справи; на дозвіллі збирали фольклор, добрали матеріали для російсько-українського словника та «Української граматики» (їх видав професор Євген Тимченко). У вільний час, за власний кошт, всупереч царським заборонам української мови, вони творили, не дбаючи про подачу власного імені. Так, багаторічна праця збирачів матеріалів для тлумачного словника Володимира Науменка, Євгена Тимченка, Костя Михальчука відома нам як «Словник Грінченка». Чому? Володимир Науменко вибив у Петербурзі дозвіл на видання словника, оплатив Борису Грінченку роботу укладача та передав матеріали, зібрані громадівцями. Неочікувано після остаточної редакції Бориса Грінченка той назвався єдиним автором словника української мови. Старогромадівці були заскочені, В. Науменко зобідився, що не згадали його ім’я серед авторів, але ніхто не виніс сміття з української хати.
Костянтин Михальчук невтомно працював у царині української діалектології, історії української мови та загальної методології мовознавства. До нас дійшло 12 його розвідок.
Часом ми читаємо, що Михальчук був основоположником української діалектології. Це не зовсім точно. Михальчуковій праці «Нарѣчія, поднарѣчія и говоры Южной Россіи въ связи съ нарѣчіями Галичины» передували діалектологічні праці Михайла Максимовича, Якова Головацького, Олександра Потебні. Кость Михальчук уперше розробив класифікацію української мови на основі визначення мовних ознак її різновидів і описав їх, 1871 р. уклав першу мапу діалектів. У 1899 р. вперше створив програму для збирання українських діалектологічних матеріалів. Юрій Шерех відзначав, що Михальчук часто виступав у обороні українського слова, «забравши слово в дискусії в уже згадуваній праці “Къ южно-русской діалектологіи”, не тільки зберігав лицарський тон до свого супротивника. Далеко важливіше: він уникає такого частого в дискусіях прагнення в усьому зайняти позицію прямо протилежну до позиції свого ворога. Михальчук у тезі Соболевського намагається розрізнити частку правди від помилкового й перекрученого.»
53-річний Кость Михальчук помер у будинку на вул. Кирилівській, 41. Був похований на Щекавицькому кладовищі. 1928 року поховання втрачено.