1 березня 1885р. на станції Долинська, Херсонської губернії у сім’ї службовця залізничних доріг народився Ольгерд-Іполит Бочковський (чеськ. Hyppolit Olgerd Boczkowski) – чесько-український соціолог, політолог і етнолог, один із провідних європейських фахівців із теорії нації та національних відносин першої половини ХХ століття.
Первістка охрестили у єлисаветградському костьолі. Батько Аполлон Бочковський, мав польське коріння; мати Анна (нар. Раєцька), походила з литовського роду, ім’я син отримав за католицькою традицією, але завжди писався українцем. У домі Бочковських спілкувалися польською. Молодший син Тадеуш після революції переїхав до Польщі, де був католицьким священиком.
Згодом батька перевели на службу до Катеринослава (нині – Дніпро), де хлопчик вчився у міському реальному училищі з 1-го до 4-ого класу (до 14 років). Нова адреса сім’ї Бочковських, зафіксована в документах «реалки», «В г. Елисаветграде Вокзал Х.Н.Ж.Д.» означала, що службова квартира належала Харківсько-Миколаївській залізниці. А поряд із вокзалом у Єлисаветграді — реалка – реальне училище, у якому навчалися брати Бочковські. Євген Маланюк згадував Ольгерда Бочковського серед учнів Єлисаветградського земського реального училища, де в той час навчалися брати Тобілевичі, Є.Чикаленко, Ю.Яновський, сам Маланюк. Особливий хист Ольгерд мав до іноземних мов. У п’ятому, шостому й сьомому (випускному) класах його за успіхи звільняли від плати за навчання. Всі випускні іспити Іполит Бочковський склав на «відмінно», і 8 червня 1903 р. отримав свідоцтво про закінчення училища. В ньому відзначено особливі успіхи Бочковського в опануванні французької та німецької мов (а з російської мав «четвірку» — єдину серед «п’ятірок»).
Пізніше Ольгерд Бочковський – поліглот працював 20 мовами: грузинською, німецькою, польською, французькою, чеською, а також рідкісними, як каталонська та кельтська. Учений був популяризатором есперанто, вів курси есперанто для студентів, брав участь у роботі міжнародних з’їздів есперантистів, входив до «Союзу есперантських журналістів усього світу».
Бочковський вступив до Лісового інституту у Петербурзі і паралельно – на економічний відділ політехнічного. Два роки Ольгерд-Іполит Бочковський навчався в Лісовому інституті в Петербурзі, але після революційних подій 1905 р. змушений був емігрувати. У Чехії в Празі він познайомився з Томашем Гаррігом Масариком, майбутнім президентом Чехословаччини; став свідком чеського відродження, коли онімечена інтелігенція поверталася до своїх національних коренів. У Чехії Бочковський прийшов до українського самоусвідомлення. Бажання удосконалити свою українську з’явилося в нього після знайомства з творами М. Коцюбинського. Протягом 1908–1909 р. О. Бочковський готував переклад чеською мовою творів Михайла Коцюбинського. Остаточна версія книги під назвою «Z hlubin duše» («З глибин душі») була видана у 1910 р. з передмовою науковця про Михайла Коцюбинського, аналізом його творів і ролі у сучасній українській літературі. Вчений назвав прозаїка своїм єдиним вчителем мови та написав лист до Коцюбинського, який закінчив вибаченням: «за дуже негарну українську мову, але я сам не українець та недавно лише пізнав Вашу мову». Більшість наукових праць і статей Ольгерда Аполлоновича написані українською та чеською мовами. Україна стала його Батьківщиною. У графі “příslušnost” (приналежність) або пізніше “národnost” (національність) у його паспорті вказана “ukrajinská” (українська). Так він писав пізніше у нансенівських документах.
Дослідження національного питання О. Бочковський розпочав у 1910 р. із праці чеською мовою «Українське питання» («Ukrajinská otázka»), так журналіст перейшов до наукової діяльності. Протягом наступних років вийшли його книжки «Фінляндія та фінляндське питання» (1910 р.), «Из истории возрожденія Украинскаго народа» та «Про слов’янські взаємовідносини» (1912 р.).
1916 році з’явилася монографія «Поневолені народи царської імперії. Їх національне відродження і автономічні прямування (до національної справи в Росії)». У 1918 р. О. Бочковський видав дослідження «Національна справа (уваги на часі у зв’язку з війною)», в якому виклав теоретичні дослідження національного питання та національно-визвольної боротьби народів. У розвідці автор уперше використав термін «націологія» та розпочав багатолітню наукову роботу над розробкою теорії націології. У працях із націології вчений відводив саме мові центральне місце в об’єднанні та кристалізації нації в суцільну громадянську спільноту.
У часи УНР був секретарем української дипломатичної місії у Празі (1918—1923). Простий, людяний, позбавлений амбіцій учений не гребував ніякою роботою; часто сам займався перекладами. Денікінці, які окупували 1920 року Київ, книгу Бочковського вписали до заборонених, вилучали її з бібліотек і спалювали.
Упродовж десяти років (1923–1932) працював професором Української господарської академії (УГА) в Подєбрадах за висловом Євгена Маланюка, «лабораторії, де культивувався тип новітнього українця»; очолював кафедру соціології та націології на економічно-кооперативному факультеті, викладав соціологію та націологію в Українському вільному університеті в Празі.
Студентів зачаровував тип справжнього європейського ученого: молодий чоловік середнього зросту, з гарними замисленими очима, професор Бочковський своїм зовнішнім виглядом викликав до себе симпатію. Він зачаровував своєю коректністю, простотою і особливою щирістю та сердечністю. За шляхетною достойною скромністю вражали енциклопедичні знання, висока інтеліґентність, викристалізована думка, глибока ерудиція та надзвичайна ясність думки. А його добірна літературна мова впливала на слухача як музика.
Автор «Одвертого листа» до голови французького сенату Едуарда Ерріо від 5 вересня 1933 р. Вчений визначив голод як «плановий і послідовний метод боротьби більшовиків із українським населенням», «спосіб винищення селянства».
О.Бочковський – автор праці «Вступ до націології» (Подєбради, 1937; перевидання — Мюнхен, 1991—1992). Скорочений варіант її вийшов у 1998 р. у видавництві «Генеза» в Києві.
На заваді планів ученого стала лейкемія. 9 листопада 1939 р. він помер у шпиталі Червоного Хреста у Празі. Поховали Ольгерда Іполита Бочковського на Ольшанському цвинтарі (м. Прага).
Залишити відповідь