– Ну, от, поки ти відпочивала, я тирнет вивчала. Знаєш, фейсбуківці доблесно читали про Рєпіна, запитували:
1. Які варіанти картини «Запорожці» відомі?
2. Де інформація про тих, хто позував Іллі Юхимовичу?
Можеш проінформувати? Торохтіла Хомівна.
– Чому ж ні? Можу сказати про чотири версії полотна, виконані олією.
– Чотири? Я чула про дві…
– Сонечко, як ти розумієш, такий твір за день не напишеш. Спочатку було Слово! Ілля Юхимович у 1878 році гостював у Мамонтових в Абрамцевому і там Микола Костомаров прочитав копію листа. Звісно, всіх розсмішили дотепні вульгаризми. А вже потім Рєпін дізнався, що за часів Сірка турки завоювали цілу Європу, 36 держав підкорилися Сяйній Порті. Їх усі боялися! Тоді ж турецький султан Мохаммед IV зробив козакам пропозицію перейти всією Січчю в турецьке підданство. Січовики висловили своє «фе» загарбникові, пообіцяли дати відсіч, якщо посміє рипнутися на нашу землю. Лист моментально розійшовся Європою, перекладався на всі можливі мови. Оскільки сміх зробив султана кумедним, лист змінив хід історії цілої Європи!
Тут же, в Абрамцевому, 26 липня 1878 р. з’явився перший малюнок олівцем: гурт усміхнених козаків, лукава посмішка писаря, отаман Сірко… У Петербурзі Ілля Юхимович сів на хвіст Костомарову: професор прочитав художнику кілька лекцій, склав карту мандрів козацькими місцями.
Навесні 1880 року Рєпін разом із своїм учнем 15-річним Валентином Сєровим за картою Костомарова об`їхав все Запорожжя. Вони побували на дніпровських порогах, на Хортиці, де знайшли старовинні ґудзики, бляхи, гроші, іржаві шаблі. Доволі довго художники жили в Олександрівську; відвідали Чортомлик, Капулівку, Покровське, Грушівку, Старі Кодаки.
Побував Рєпін у Києві, гостював у свого приятеля Мурашка. В університетському музеї зробив акварельну копію з народної картини «Козак Мамай», у Братському музеї змалював списи часів Б. Хмельницького.
Далі була Чернігівщина, Качанівка, маєток Василя Тарновського. За місяці гостювання Рєпін зробив безліч замальовок предметів козацької старовини з багатої колекції власників садиби.
Словом під час подорожі 1880-1881 рр. ескіз із епізоду переріс у альбом замальовок «Малоросійські типи». Зрештою визріло рішення, про яке Рєпін писав Стасову: «Ніхто в світі не відчуває так волю, рівність і братерство. Все своє життя запорожці залишалися вільними й нікому не корилися. Нехай це буде глумлива картина, я все-таки напишу…» 
У Москві Рєпін працював над ескізом “Запорожців” олією (1880 р.; нині незакінчений твір у Мінському художньому музеї), але не взяв із собою в Петербург, так на якийсь час робота зупинилася.
У 1887 році на вечорі, присвяченому 25-й річниці з дня смерті Тараса Шевченка, Ілля Рєпін познайомився з істориком Дмитром Яворницьким. Художник розповів про свій задум, про те, що робота гальмує через брак історичного матеріалу. Рєпін запросив Дмитра Івановича до себе, щоб показати ескіз майбутньої картини. У майстерні художника Яворницький хвалив автора за вдалий задум. Яворницький охоче допомагав Рєпіну; надав свою унікальну колекцію козацьких реліквій: прапори, зброя, музичні інструменти, одяг, козацькі чоботи, посуд, курильні люльки, чубуки з’явилися на картині. Того ж 1887 року з’явився закінчений ескіз олією. 
Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав твір П. М. Третьякову. Нині ескіз не висить у Третьяковській галереї. Втім від кількох знайомих, які побували в Третьяковці, чула, що з початку війни полотно знаходиться в сховищі.
Класичний варіант картини був завершений у 1891 році. Вперше «Запорожці» з’явилися на ювілейній виставці Рєпіна в Академії мистецтв. Критика атакувала художника за «історично недостовірну» картину. Особливо дісталося малому джурі, який набивав люльки козакам. Цей образ у лівому нижньому кутку картини автор змалював зі свого малолітнього сина Юрія. Крім улюбленого сина Рєпін змалював улюбленого пса. 
Хлопчика художник прибрав, замість нього змалював п’яничку, який валяється поряд із псом.
А все таки доля полотна склалася вдало. Справа в тім, що добрий знайомий царя генерал Драгомиров позував для образу Сірка. Він багато розповідав Олександру ІІІ про Рєпіна, про полотно. Ця рекламна акція подіяла на імператора. Після успіху на кількох виставках у Чикаґо, Будапешті, Мюнхені, Стокгольмі картину в 1892 році Олександр III купив за 35 тисяч рублів. Полотно залишалося у царських зібраннях до 1917 року, а після революції опинилося у зібраннях Державного Російського музею.
Працюючи над основним варіантом картини, Рєпін у 1889 почав інший, «історично достовірніший» примірник, але кинув на півдорозі. 
Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї.
Чула, що є варіант, який Рєпін написав на замовлення Шведського королівського музею в Стокгольмі (художник тоді жив у Фінляндії).
– Ясно, чотири варіанти: перший 1880 р. московський – у Мінську; другий 1887 р. – Яворницького у Третьяковці; третій 1889 р. – у Харкові; четвертий (основний) – царський у Русскому музеї (Спб). Усьо?
