Наші пращури казали: «Королем ти стати можеш, але князем – ніколи, бо ним треба народитися». Михайло Сервацій Вишневецький народився князем 13 травня 1680 р. у Львові. Його батько князь Костянтин Вишневецький рано помер, мати – Анна Ходоровська вдруге вийшла заміж за князя Дольського. У Львові він навчався в єзуїтському колегіумі. Так склалася доля, що вже у віці 16-ти років Михайло Сервацій одружився із Катериною Дольською, своєю зведеною сестрою, щоб залишити у родині багатий спадок вітчима.
Завдяки енергійності, схильності до авантюризму Михайло Сервацій поринув у стрімкий вир політичного життя, почав вивчати військову справу. Двадцятилітнім під час громадянської війни на Литві був керівником опозиції знаті, яка виступала проти роду Сапег, розбив армію Сапег у битві під Олькениками. Польний гетьман литовський (з 1702), великий гетьман литовський (з 1703), великий канцлер литовський (з 1720), воєвода віленський (з 1735). Приєднався з військом до короля Станіслава I Лещинського. В 1709 р. у Скоморохах був взятий російськими військами в полон, перевезений до Глухова, звідки втік за кордон. У Франції він вивчав архітектуру, французький ренесанс, архітектурні прийоми Мансара (автора проекту французького Версалю).
Коли Михайлу Сервацію було 45 років, померла його дружина Катерина, з якою вони мали двох дочок: Анну, яка стала Огинською, та Барбару – Єлизавету, по чоловікові Замойську (єдина з семи дітей князя, яка пережила батька).
Того ж року Михайло Сервацій узяв шлюб із Магдалиною Марією Чарторийською. Дочекався спадкоємців: народився Єремія Вишневецький, через півтора роки знайшовся Ігнатій Вишневецький. Але щастя леліткою ковзнуло по долі Вишневецького: у грудні 1728 року він поховав старшого сина, потім при пологах померла Марія та новонароджений син.
50-літнім Михайло Сервацій взяв шлюб із 27-літньою Теклею Розою Радзивилл (по матері Сапега). Народився син Йосип-Ігнатій, але восьмирічним помер. Так тричі одружений Вишневецький залишився без спадкоємця. А успадковувати було що…
Михайло-Сервацій, перший магнат Речі Посполитої, один із найбільших багатіїв Європи зосередив у своїх руках всі маєтки Вишневецьких, а також князів Дольських, частково – Чарторийських і Радзивіллів; його землі були в Україні, Білорусі та Литві. Вартість маєтків складала 14 млн. злотих. І у політичному житті князя Вишневецького завжди супроводжувала зірка успіху. Він здобував титул за титулом: воєвода віленський, канцлер великий литовський, великий гетьман литовський.
Князь казав: «Хоч я не можу залишити сина, залишаю палац, який здивує наступні покоління…» Михайло-Сервацій сам займався проектуванням і будівництвом палацу у Вишнівцях, створив «Волинський Версаль». Нині навіть важко уявити, що всі ті речі, описи котрих збереглися; вдалося зібрати під одним дахом: численні картини, портрети, коштовну турецьку і китайську зброю, порцеляну, шиті золотими та срібними нитками шовкові й атласні тканини.
Михайло-Сервацій започаткував родову бібліотеку у палаці. Він не просто колекціонував книги, але й писав їх сам.
64-річний Михайло-Сервацій Помер у Меречі (Литва), був похований у Вишневці у кармелітському монастирі.
Оскільки Михайло-Сервацій був останнім чоловічим представником старшої лінії та всього роду князів Вишневецьких, то чітко виконалися всі ритуали. Похоронна церемонія тривала 40 днів. В останній день усі портрети представників родини Вишневецьких у повний зріст перенесли з палацу до костелу. Видавалося, що вони зійшлися попрощатися. Над прахом померлого розбили герби Вишневецьких – так званий корибут. Так згасла гілка князів Вишневецьких, їхні володіння перейшли до Огинських і Замойських.
У 1910 р., за російського генерала Демидова, храм намагалися перетворити на православну церкву, з’єднавши куполи у візантійському стилі, а 15 іконостасів викинули на подвір’я та залишили гнити під дощем. Тіла Вишневецьких вийняли з родових гробів, щоб перепоховати на католицькому кладовищі. Уже тоді картини, частина славетної бібліотеки та інші цінні речі були вивезені до Росії.
У 1940 р. «визволителі» повишкрібали геть всі історичні цінності та твори мистецтва, коштовності, стародруки та цінну бібліотеку з палацу та вивезли до Москви.
Після перемоги у князівських приміщеннях розмістився плодоовочевий завод, що «з бурячка та червачка» виготовляв шмурдяк або «чорнило» – «Золота осінь».
