От уже дивовижні збіги знаходжу у меню історії на 18 червня!
Уявіть собі: 18 червня 860 р. відбувся перший документований «Брюссельською хронікою» самостійний похід руського війська на чолі з князем Аскольдом на Цареград (Константинополь), тобто день прем’єри українського флоту.
І саме цього дня 18 червня 1917 р. у Києві продовжив роботу ІІ-й Всеукраїнський Військовий з’їзд під головуванням Володимира Винниченка. 18 червня Симон Петлюра був переобраний Головою Українського Генерального Військового Комітету. З’їзд ухвалив детальний план українізації війська, не згадуючи Чорноморський флот. Отже, Симон Петлюра примудрився не помітити патріотичних настроїв матросів і офіцерів, відмовився від створення потужного військового флоту на Чорному морі.
Рівно за рік, 18 червня 1918 р, у Новоросійській бухті під керівництвом Федора Раскольнікова затоплено Чорноморський флот, щоб не віддавати його Україні за умовами Брестського миру.
Кілька штрихів до сильветки.
29 квітня 1918 р. о 16-ій годині в гавані Севастополі кораблі української державної фльоти підняли національний прапор. Пізно ввечері есмінець «Керч» під червоним прапором вирушив до Новоросійська. Наступного дня слідом за ним вийшли найпотужніших лінкори «Вільна Росія» та «Воля», допоміжний крейсер, кілька есмінців і сторожовиків, тобто пішло приблизно половина особового складу Чорноморського флоту пішла до Новоросійського рейду. У Севастополя залишився Український Державний Військово-Морський Чорноморський флот.
По суті, Радянська Росія порушила умови Брестського миру, вкрала флот в Української держави. На початку травня командувач німецьких військ в Україні фельдмаршал Айхгорн надіслав до Москви ультиматум з вимогою негайно повернути Україні флот. Більшовики відповіли згодою, водночас Ленін послав до Новоросійська таємні накази з вимогою знищити флот. «В виду безвыходности положения, доказанной высшими военными авторитетами, флот уничтожить немедленно», – наказав Ленін.
Саме в цей час більшовики вели переговори про мирний договір з Українською державою, обговорювали питання кордонів, віз, поділу царських боргів.
10-11 червня лінкор «Воля», допоміжний крейсер «Троян» і 7 міноносців, знову підняли українські прапори, вийшли з Новоросійська і повернулися до Севастополя.
А 12 червня 1918 року було підписано перемир’я між Україною і Росією, згідно з умовами якого уряд РРФСР мав повернути Києву всі кораблі.
17 червня 1918 року, через п’ять днів після підписання перемир’я між Україною і Росією, більшовики потопили есмінець «Громкий», наступного дня – дредноут «Вільна Росія» (зверніть увагу на назву!), есмінець «Керч». Загалом біля берегів Кавказу загинули лінкор, десять есмінців, два міноносці та посильне судно. Вісім сторожових катерів було завантажено на залізничні платформи і перевезено до Царицина, де вони стали основою більшовицької Волзької флотилії. Чи нагадує це мародерство раші у Донбасі?
А тепер, добродії критики, можете задзьобати мою печінку, бо скажу нелінійне, згадаю Олександра Корнійчука. Як писав мені один доброзичливець: «Не пишіть про Корнійчука – це червона падлюка». Згода, але талановита падлюка, тому не варто відкидати посіяні ним гарні думки. Наприклад, з 1930 р. Корнійчук був сценаристом на Одеській комсомольській кінофабриці, де зацінив красу моря та актрисочок. А коли Київський театр ім. Франка включив до свого репертуару твір Корнійчука, письменник отримав дозвіл на кількамісячне перебування серед моряків Чорноморського військового флоту. Море, Одеса, Севастополь дали поживу для написання п’єси Олександра Корнійчука «Загибель ескадри».
За свідченням кінооператора Юрія Тамарського, сюжет п’єси «Загибель ескадри» Корнійчук поцупив у режисера Арнольда Кордюма та прозаїка Вадима Охрименка. Завдяки п’єсі Корнійчук вибився в люди: надіслав її як власний твір на Всеукраїнський конкурс найкращої радянської п’єси, оголошений у лютому 1933 р. Вона отримала найвищу нагороду на Всесоюзному конкурсі – стала переможцем «другого рангу», бо першу премію взагалі не присуджували.
Подейкують, що сюжет п’єси «Загибель ескадри» дуже схожий з «Оптимістичною трагедією» Всеволода Вишневського, який почав писати перший варіант п’єси в січні 1932-го, у 1933-му «Оптимістична трагедія» була поставлена в Київському російському театрі режисером В. Неллі-Владом. Другий (остаточний варіант) 18 грудня 1933 р. поставив Олександр Таїров у Камерному театрі.
Скільки років школярі України вивчали цей опус (його огризки) за хрестоматіями, не за всією п’єсою! Чому? А не хотіли керівники освіти, щоб учні (та й вчителі) копали глибше, щоб відкрили для себе історичні події 1918 р.; щоб не задавали питань про розстріли моряків у трюмі корабля, про наказ комісара флоту: «Навести мінні апарати на тих, хто підійме жовто-блакитний прапор». Не читали вчителі учням заклик: «Центральна рада просить вас згадати, хто ви… Ви ж українці — сини степів золотих, нащадки славних лицарів Великого Лугу, що колись Чорне море на байдаках проходили і славу здобували на цілий світ. А тепер ви… Хто з вас піде проти своєї історії?»
Як бачите, 18 червня – день нерозривно пов’язаний із українським флотом: від його народження до початку загибелі.
