Понад сто печер на Тернопіллі. Вони вважаються найбільшими в світі, унікальними печерами в гіпсах. 
Двадцять років тому побувала я біля с. Нижнє Кривче у гіпсовій Кришталевій печері, вимитій 20 мільйонів років тому підземними водами. Першу згадку про цю печеру подав Г.Ц.Ржачанський у книзі «Натуральна історія королівства Польського» (1721 рік).
Тішилася красою неймовірною! Глина майже стерильна. Чисте, без жодної бактерії повітря, озон, як у лісі після грози, цілий рік температура плюс 10. Куди моєму суперзабрудненому повітрю Запоріжжя. Я милувалася казкою, згадувала, що ці печери досліджував молоденький Олег Кандиба (тоді ще не О. Ольжич). Уявляла як він приїздив сюди велосипедом, як шукав залишки часів трипілля для своєї дисертації.
А від місцевих мешканців дізналася історію, що сталася у Кришталевій 10 березня 1946 року. Коли прийшли «визволителі», рідна земля сховала повстанців. Енкаведисти заблокували повстанців у гіпсовій печері. Здаватися вони відмовилися. Тоді «брати-визволителі» заклали півтонни тротилу і підірвали скелю, під якою був вхід до печери. Вибух відкинув кам’яну брилу, вхід до лабіринтів завалився — залишилася вузька щілина, через яку повстанці вночі спробували вибратися назовні. Їх захопили. Сімох кривчан повезли до Борщівської тюрми, а чотирьох пилипецьких — до Мельниці-Подільської. Після допитів із тортурами всіх відправили до концтаборів.
Почула й про сімох безстрашних, для яких не закінчилася Друга світова. Грот Глинка-1 неподалік с. Верхнє Кривче (невелика печера на 20 м), після Другої світової був боївкою УПА Степана Слишинського.
9 серпня 1945 р. група енкаведистів (20 найманців із Сапогова) викрила повстанців. Оточили грот, на узвишші поставили три скоростріли, націлені на вхід, і наказали виходити по одному. Хлопці мовчали. Облога тривала 2 доби.
«Визволителі» часто використовували в печерах отруйний газ, але цього разу розпалили вогонь біля входу, сподіваючись викурити повстанців. Але марно.
Послали лісника Бугеру з запискою, в якій наказали здатися. Українці не відповіли.
У ніч проти 10 серпня оточені вибрали момент прорватися з боєм: четверо повстанців вибігли і кинулися в різні боки. Перші Петро Олексин («Тарас») та «Шелест» врятувались. Дмитра Головатого («Гала») 1922 р.н. та Степана Чернецького («Твердий») 1927 р.н. скосив вогонь енкаведистів.
Троє залишились у гроті й відмовились виходити. 10 серпня енкаведисти замінували грот і підірвали його.
Від потужного вибуху під землею загинули
Бездітний Іван («Соловій») 1921 р.н.
Бугера Дмитро («Недоля») 1915 р.н.
Матіїв Петро («Зубенко») 1922 р.н.
Прекрасна наша земля, казкова. Коли ж ми звільнимо її від окупантів?
