– Таак, виходить, що ми – недоколихані? – накрила мене мокрим рядном Хомівна. – Чому в Україні виші обслуговували латиною та грецькою? Чому найперший український друкований твір написано латиною?
– Сонечко, давай спочатку я тобі задаю питання, а потім ти роби мені сцену: Чому в середньовічній Європі усі церковники розмовляли латиною? Чому в усіх навчальних закладах Європи викладами латиною? А медики й сьогодні послуговуються нею? Та тому, що Біблія католиків писана була тільки латиною, і тільки мова святого письма вважалася канонічною, тобто законною. Це була мова церкви, науки, діловодства.
А тепер думай сюди!
7 лютого 1483 року Юрій Котермак із Дрогобича видав у Римі свій знаменитий трактат «Прогностична оцінка поточного року 1483 року» (Judicium pronosition Anni MCCCCLXXIII). Це перший друкований твір українця, написаний ректором Болонського університету, доктором медицини. Звісно, він міг бути написаний і виданий тільки латиною.
До речі, мовою діловодства княжої Русі, Великого князівства Литовського була рідна книжна мова, а в країнах Європи – латина. Візьми хоча б Францію. Тільки 10 серпня 1539 р. король Франції Франциск I наказав складати всі офіційні документи не латиною, а французькою.
У нас не королі, а закохані жінки опікувалися канонічністю рідної мови.
– О-о-о…. можна тут деталізувати?
– Нам усе можна. Бачиш, серпня 15 дня 1556 року, за волею і коштом кн. Анастасії Заславської Гольшанської, в селі Двірці, неподалік містечка Заслав почали творити Євангеліє живою українською мовою. Замовила книгу волинська княгиня Анастасія Заславська (в дівоцтві Гольшанська-Дубровицька). Дочка київського воєводи Юрія Гольшанського. Її мати Марія з роду князів Сангушків.
Княгиню Анастасію у 15 років видали заміж за князя Кузьму Жеславського (Заславського) із роду князів Острозьких. Оселилася вона у резиденції князів Заславських м. Жеслав (Заслав). І хоч не за власним вибором вона вийшла заміж, але родинне життя вийшло щасливим. Від шлюбу з Кузьмою Івановичем княгиня народила сина Януша і доньку Анну.
Та весною 1556 року помер князь Кузьма Заславський. Охоплена тугою княгиня передала маєтності синові Янушу та під іменем Параскеви переступила поріг Заславського православного жіночого монастиря; стала ігуменею. Як вінок пам’яті за чоловіком, Анастасія благословила й профінансувала переклад Євангелія на «мову роду нашого».
Для роботи над перекладом княгиня Анастасія запросила архімандрита Григорія та переписувача Михайла Василієвича із Сянока (Лемківщина). Своїми знаннями та вміннями вони чудово доповнювали один одного.
29 серпня 1561 р. була завершена робота над пам’ятником коханню – Пересопницьким Євангелієм. Ім’я книзі дало давнє місто Пересипниця, що було колись замком, оточеним стінами й оборонним земляним валом, – «переспоєм» (тому – Пересопниця). Того ж року княгиня упокоїлася.
Від часу появи Пересопницького Євангелія українською мовою, наша мова стала канонічною, народна мова почала вживатися в Богослужінні. А московська мова і сьогодні незаконна.
От чому Пересопницьке Євангеліє, на якому нині присягають президенти, символ української нації, символ кохання.
Та злі ординці з 10 серпня 2012 р. запровадили антиукраїнський Закон про мови Колесніченка-Ківалова (К-К). І сьогодні депутати в Україні (не плутати з українськими депутатами) демонструють вірність кремлівській мові.
– Так вони ж і шиплять кремлівською: АппАззіція, кААліцція, укрАінскій… А у школах на першому уроці хіба не можна дітям розповідати про це?
– Чому не можна? Про Пересопницьке Евангеліє треба знати всім. Я так думаю.
Залишити відповідь