19 грудня 1883 р. народилася Марія Іванівна Тобілевич-Кресан — українська письменниця-перекладач і театральний діяч, організатор лялькового театру в Києві, донька Івана Карпенка-Карого
Її мати – Софія (Зося) Дітківська народилася 15 жовтня 1860 р. у селі Новоселиця на Вінниччині.
Мати Зосі – Анеля з шляхетської родини Сераковських (Сіраковських), у яких імперія забрала маєтки, статки за участь у польському повстанні 1831 р. Дід по матері – Ксаверій Сераковський, лісничий графа Потоцького. Дядько Зосі – Сегізмунд (Зиґмунт) Сераковський (поет, приятель Тараса Шевченка) брав участь у підготовці польського повстання 1863 року проти панування Російської імперії. Дівчиною пані Анеля знайшла в лісі пораненого капітана Віталія Дітківського, виходила його і вони одружилися. Батько, Віталій Дітківський, збіднілий шляхтич рано пішов із життя. Дівчинку виховували колискові маминої помічниці Явдохи. Сім’я зовсім зубожіла. Грамоту дівчинка здобувала самотужки, початкові уроки та книги давав дядько Ян Сераковський. Мати вдруге вийшла заміж. Вітчим, землемір Йосип Пілецький, відсидівши десять років в одиночній камері за участь у польському повстанні, втратив адекватність, бив юну Зосю, вигнав її з батьківського дому.
Сусідка, вчителька Броніслава Сидорович взяла Зосю до себе і дала їй освіту. Допитлива розумненька Софія швидко опанувала шкільну програму, вивчила російську, німецьку та французьку мови, ознайомилася з класикою зарубіжної літератури, світовою історією. Дівчина влаштувалася вчителькою до дітей графа Потоцького. Коли ж граф зґвалтував Зосю і вона завагітніла, віддав її родині свого друга поміщика Михальського. Разом із цією родиною Зося вперше опинилася в Києві. Але невдовзі Зося втратила місце – після смерті Михальського його дружина з дітьми поїхала в провінцію, вчительку з собою не взяли. Кому потрібна вагітна вчителька? Працювати вчителькою в школі вона не могла, бо не мала офіційного дозволу, на фізичну роботу її на брали, бо «панночка», натомість непристойних пропозицій заробітку пропонували чимало…
Зрештою Зося зважилася утопити своє горе у Дніпрі, задивилася у воду… Та до Зосі обізвався якийсь чоловік. Це був Микола Лисенко, який забрав дівчину з собою. «Я й досі не можу забути першої моєї зустрічі з Миколою Віталійовичем, — згадувала вона, — тієї щирості, з якою він пригрів мене у моєму розпачі». У його хаті народилася Марійка. Згодом Софія стала хористкою в аматорському хорі Миколи Лисенка із зарплатнею у сорок карбованців. Тепер у Зосі були гроші, щоб заплатити за житло, найняти няньку для донечки (про маля мати на роботі нікому не розповідала).
Пізніше Михайло Старицький покликав Зосю стати хористкою у своїй трупі. Згодом згуртувався з іншим українським родинним театром, уже драматичним – Марка Кропивницького, де грали під різними псевдонімами брати Тобілевичі – Садовський, Саксаганський, Карпенко-Карий, – і їхня сестра Марія Садовська-Барлотті, згодом найкраща подруга Зосі. Іван Тобілевич недавно поховав кохану дружину Надію та найстаршу дочку, залишився з трьома дітьми.
Якось до Зосі приїхала мати, колежанки почули, що між собою Дітківські розмовляють польською, – почали цькувати дівчину, доводити, що польській панночці не місце в українському театрі. Карпенко-Карий вступився за неї. Вдівець, старший за Зосю на 15 років не шукав кохання, але воно з’явилося: Софія не просто закохалася в Івана Карповича, вона підійшла до Івана і освідчилася в коханні. Він сказав: «Ти молода, тобі треба йти у життя, я ж своє життя вже віджив». Після відмови Софія не здалася. Коли Іван Тобілевич просто посеред репетиції був заарештований і засланий до Новочеркаську, Софія поїхала за ним, облаштувала йому побут, відмовила працювати ковалем, допомогла організувати палітурну майстерню. Та все частіше до Івана писав батько Карпо Тобілевич, який уже 3 роки доглядав онуків і просив сина одружитися, бо його дітям потрібна матір. Зрештою, Зося, яка приховувала від коханого свою дочку, мусила все розповісти. Невдовзі Софія та Іван побралися, разом поїхали на хутір «Надія» поблизу Єлисаветграда – у голому степу Софія відремонтувала хутір, причепурила, привезла саджанці з Асканії-Нової, заклала сад. Та спокій молодим тільки снився: рішенням від 23 березня 1884 р. Івана Тобілевича на три роки віддали під нагляд поліції. Маленьку Марійку залишили на хуторі дідові Карпові та поїхали відбувати заслання у Новочеркаську.
Коли дівчинці виповнилося чотири рочки, Іван Карпович удочерив Марійку. Те, що Марія – не рідна для Івана Карповича, подружжя старанно приховувало. Ті, хто знав правду про цю сімейну таємницю, мовчали. Дитинство Марійки пройшло у родинному гнізді Тобілевичів, на хуторі Надія. Освіту дівчина здобула у Полтавському інституті шляхетних дівчат і на Вищих курсах французької мови у Парижі. Диплом давав право викладати французьку мову у будь-яких навчальних закладах світу, паралельно вивчила ще й англійську мову. Українською мовою Марія Іванівна перекладала твори О. Бальзака, Р. Тагора, В. Шекспіра. Та знав Київ Марію під псевдо Кресан, яка організувала на власній квартирі ляльковий театр; була його акторкою та драматургом.
Вийшла Марія заміж за актора Бориса Миколайовича Прохорова, нащадка роду Шевченків. Мати Прохорова Бориса Миколайовича – Анна Варфоломіївна Шевченко, її батько – брат Тараса Григоровича – Варфоломій Григорович Шевченко.
Панас Саксаганський, Борис і Марія Прохорови.
Марія Іванівна Прохорова вважала себе учителем і вихователем, присвятила педагогічній діяльності майже чверть століття. Серед її учнів Данило Нарбут, Ігор Лоський, Роня Черняхівська-Старицька.
Штатна вчителька Київської гімназії Конопацької – вчителька французької мови Марія Іванівна Прохорова з 1917 р. викладала французьку мову у Другій київській гімназії, старшокласники якої захищали Україну під Крутами.
Згодом працювала завідувачем педагогічною частиною Першої української трудової школи Дурдуківського, допомагала Панасові Саксаганському в літературній праці.
Коли посилилася зачистка України від українців, було віддано наказ знайти і знищити всіх міністрів УНР, членів Центральної Ради; всіх викладачів Другої київської гімназії. За цим наказом на початку 1930 р. Марію Іванівну заарештували за сфабрикованим звинуваченням у справі СВУ. Її вислали за межі України на 10 років. Юрій Хорунжий писав: «Заарештували зовсім несподівано Марію Тобілевич-Кресан, доньку Івана Карпенка-Карого і Софії Віталіївни, небогу братів Тобілевичів, до того ж секретарку Панаса Карповича, яка приходила до нього допомагати записувати театральні спогади та звіряти переклади Шекспіра з оригіналом, знала-бо досконало кілька іноземних мов, скінчивши ліцей у Парижі…»
До Києва Марія Іванівна повернулася у 1941 році, у липні 1941-го в приміщенні школи №119 вона відкрила унікальний дитячий навчально-виховний і театрально-мистецький комплекс під назвою «Будинок дитини», до якого входили: курси крою та шиття, лабораторія наочного приладдя «Допомога школі», ляльковий театр, хореографічний і драматичний гуртки, дитячий хор та естрадний колектив, образотворча студія та їдальня. Керували ними 15 досвідчених педагогів і професійних митців, які не змогли евакуюватися. У лабораторії наочного приладдя «Допомога школі» Марія Іванівна сама підготувала для школяриків рукописний «Буквар» з методичними рекомендаціями. Головною помічницею М.І. Тобілевич була двоюрідна сестра – відома оперна співачка Олена Діонісіївна Петляш-Барілотті (1890-1971), донька Марії Карпівни Тобілевич (Садовської-Барілотті). Тричі на тиждень для дітей влаштовувалися лялькові вистави. Петляш-Барілотті часто виступала з концертами перед виставами лялькового театру, опікувалася хором, допомогла здійснити постановку дитячої опери М.Лисенка «Коза-дереза».
Після радянці увійшли до Києва колективу «Будинку дитини», батькам і дітям удалося захистити свого директора. Марію Іванівну затвердили директором театру ляльок у Києві (з січня 1944 року).
Вона підготувала до друку спогади своєї матері Софії Тобілевич «Мої стежки і зустрічі» (1957).
1 жовтня 1957 р. у Києві на 74-му році упокоїлася українська письменниця-перекладач і театральний діяч Марія Іванівна Тобілевич-Кресан, донька Івана Карпенка-Карого.
Її поховали поруч із матінкою на Байковому кладовищі. 
На могилах Марії Іванівни та Софії Віталіївни спільний пам’ятник: велика квадратна стела з чорного граніту з українським орнаментом і написом: «Тобілевич Софія Віталіївна, 1858-1953. Марія Іванівна Тобілевич-Кресан, 1883-1957».
Залишити відповідь