І хто з нас не співав пісню «Карії очі, чорнії брови», «Ой у полі криниченька»? Ім’я автора – Костянтин Думитрашко. Полковницький рід Думитрашка відомий в Україні з 1665 року. Походив від полковника Родіона (Райча) Григоровича Думитрашка та його дружини Наталії Максимівни Солонини. Згодом козацький рід став священицьким.
6 травня 1814 р. у м. Золотоноша у отця Данила Думитрашка знайшовся син Кость. Хлопчик вдався талановитим: малював, співав, на гітарі грав. Звісно, на нього очікувала церковна стезя (безкоштовна освіта). Учився Кость у Золотоніській народній школі, де захопився записуванням фольклору; потім у Переяславській бурсі, Полтавській духовній семінарії; зі званням магістра богослов’я закінчив Київську духовну академію (1839). Ще студентом Костянтин Думитрашко захопився «Енеїдою», почав віршувати, виспівав поезію «Золотоноша».
Кость Данилович став професором російської словесності (1839-1864); викладав також французьку та латину у Київській духовній академії. Жив на Подолі, грав на гітарі, малював, перекладав із чужих мов (латина, німецька, французька), віршував завжди рідною, хоч викладав чужі мови. Він так майстерно зобразив портрет Сагайдачного, що той висів у актовому залі Київської академії.
У 1847 р. з’явився перший український твір, складений старогрецьким гекзаметром – «Жабомишодраківка» (переробка «Батрахоміомахії») «з грецького лиця на козацький виворіт на швидку руку перештопана». У поемі описано події козаччини ХVII ст. В образі жаб показано козацьке військо гетьмана Надуйгубу. Миші – військо польської шляхти. Аби жаби не були геть винищені, Зевс послав панцерних раків – московське військо.
У сорок років Кость Данилович задумався над вибором нареченої – і у січні 1854 р. написав романс «До карих очей» («Карії очі, чорнії брови»), що майже одразу став пісенною перлиною (музика Дениса Бонковського).
Тарас Шевченко читав твори цієї «безперечно обдарованої людини». Пан професор після одруження змінив профіль роботи: завідував археологічним музеєм, з 1870 р. був секретарем вченої ради Київської духовної академії, з 1872 р. й до самої смерті працював бібліотекарем академії. Захопився написанням статей із фольклору та історії літератури. Багато часу віддавав вихованню сина Володимира, який закінчив Київський університет, був ординатором клініки очних хвороб університету. Славився талантом лікаря, вдома приймав хворих безкоштовно.
6 травня 1886 р. професор зустрів свій 72-ий рік народження у родинному колі. Наступного дня ступив у Божі сади. Урочиста похоронна відправа відбулася у церкві Києво-Братського монастиря. Поховали К. Думитрашка на горі Щекавиці біля церкви Всіх святих поблизу могили кн. Олега.
Онука поета Наталія була відомим професором філософії.
