29 березня 1881 р. у селі Білі Ослави на Гуцульщині народилася Марія Ленерт, українська поетеса Марійка Підгірянка. Батько Омелян Ленерт, німець, лісничий. Мати – українка. Дівчина часто гостювала у свого дідуся по матері, священика Миколи Волошина, який мешкав у сусідньому с.Заріччя. Дідусь навчив її читати і писати українською та кількома іншими мовами: польською, німецькою, чеською, французькою, словацькою, грецькою, латинською, італійською. Був багатий великою бібліотекою класичної літератури. Читала Марія Т.Шевченка, Ю.Федьковича, в оригіналах А.Міцкевича, Й.Шіллера, Й.Гете, Г.Гейне, Г.Лессінга.
Тоді ще українські родини були багатодітними та багатомовними. Оскільки в родині Марійки Підгірянки було п’ятеро дівчат і один хлопчик, з яких ґрунтовну освіту здобув тільки брат. Марійка завершила двокласну школу. Далі – самоосвіта. У 1900 році екстерном успішно склала іспити в учительській семінарії Львова, отримала диплом на право вчителювати в школі. «Вільно володію польською, німецькою, чеською, французькою, словацькою, українською; розумію грецьку, латинську, італійську, російську», – писала Марія Омелянівна Ленерт (Марі́йка Підгірянка).
У 13 років дівчинка почала віршувати, у 23 роки надрукувала перші поезії у місцевих журналах. Перша збірка поезій «Відгуки душі» побачила світ у 1908, коли поетесі виповнилося 27 років.
У 1904 р. Марійка познайомилась із Августином Домбровським, який у 1905 р. став її чоловіком. Головною метою вчителька-поет визначила: «навчити, як зло оминати, а добро чинити». Певно, так Марійка Домбровська будувала й родинні стосунки. Під час Першої світової війни чоловіка забрали на фронт, а Марійка з дітьми потрапили у спеціальні табори для переселенців у містечку Гмюнді (Австрія), про що пізніше написала в поемі «Мати – страдниця». Згодом її чоловік-педагог став послом до УНРади.
У 1919-1928 рр. сім’я Домбровських проживала на Закарпатті. Разом із чоловіком Марійка Підгірянка викладала на курсах для українських біженців шкільного віку. Заради учнів вона захопилася віршуванням, щоб діти могли краще запам’ятовувати букви та засвоювати арифметичні дії; провадила українську просвітню роботу, за що чеська влада звільнила її з посади вчительки. Якийсь час мусила заробляти приватними уроками. Учила онуків Івана Франка Тараса та Мирона, про яких написала спогади. Мені запам’яталася фраза: «Франчата були збиточні».
Напередодні другої світової Марійка Підгірянка працювала у польській школі с. Антонівка на Івано-Франківщині, де була першою вчителькою Стефана Терлецького. Який став членом британського парламенту, радником прем’єр-міністра Маргарет Тетчер. З 1940 року сталася трагедія, після якої Марійка Підгірянка залишилась прикутою до ліжка.
У родині Домбровських було четверо дітей: три сини і донька;
син Остап — викладач французької мови Львівського університету, кандидат філологічних наук, якому не дали захистити докторську;
син Роман — перекладач із німецької, працівник газети «Шлях перемоги» у Мюнхені;
син Маркіян — український громадський діяч Австралії, інженер-електрик, автор «Підручника шофера»;
дочка Дарія — вчителька української мови та літератури шкіл Галичини.
Онук Юрій Домбровський – працював у Львівській політехніці.
На схилі літ Марійка Підгірянка багато писала для внуків: лічилки, загадки, вірші-задачки, казки, підписувалася «бабця Клапця», дещо з’являлося в журналах. Книжок її радянці не видавали. Єдина збірка Марійки Підгірянки за радянських часів побачила світ в Ужгороді перед смертю поетеси – 1962 року.
Вранці 18 травня 1963 р. у смт. Рудно біля Львова упокоїлася 82-річна Марійка Підгірянка (справжнє Марія Ленерт, у шлюбі Домбровська), поетеса, педагог. Похована на Личаківському цвинтарі.
У середині ХХ ст. була мода на дводітні родини та двомовність, у кінці ХХ ст. Україна стала одновимірною: запанувала одна мова (російська) або блямовний суржик, одна дитина (та й тієї багато!), тому зараз – ми над прірвою: відступати нікуди – за нами москва й обороняють нас наші Діти.
