Прізвища Рилєєв, Рильський утворилися від назви народного музичного інструмента ліра – риля (рилє), про що свідчать словники Бориса Грінченка, Володимира Даля. Доля Кіндрата Рилєєва тісно пов`язана з Україною.
Кіндрат Рилєєв народився 29 вересня 1795 р. Його батько Федір Андрійович – підполковник, поміщик, після смерті дружини довгий час жив у Києві на Московській вулиці; помер 1844 року у Києві, похований на Аскольдовій могилі поблизу церкви Св. Миколая. Мати, Ессен Анастасія Матвіївна (1758 — 1824), поміщиця, мала власну садибу.
Дитинство Рилєєва пройшло в с. Батово Петербурзької губернії. Важкі спогади Кіндрат не оприлюднював, бо жив під важким кулаком татуся, від якого його та сестру мати ховала у льосі. Від присікань батька мати заховала сина у кадетському корпусі. У 1814 році Рилєєв випущений прапорщиком у 1 кінну роту 1 резервної артилерійської бригади. У закордонних походах 1814 — 1815 років у Німеччині, Швейцарії, Франції ні кулі, ні шпаги сміливець не боявся, відмовлявся дивною фразою: «Кому судилося бути повішеним, той від кулі не помре!»
Після війни разом із ротою Рилєєв квартирував у м. Реутово Віленської губ., потім біля Павловська Воронезької губернії.
З 1817 р. служив Кіндрат Федорович у м. Острогозьк на Слобідській Україні, побував у Києві, Харкові. У Підгорному квартирував у маєтку нащадків козацького полковницького роду Тев’яшових. У родині поміщика було двоє дочок: старша Настя і молодша 16-річна красуня Наталка. Дівчата отримали домашню освіту, були гарними господинями, а Рилєєв почав займатися з ними французькою, музикою, літературою – і безтямно закохався. Молодий офіцер вивчив українську мову, жадібно поглинав знання про історію України. У листі до матері від 17-го вересня 1817 р. він попросив дозволу вийти у отставку і одружитися з «милою Наталією». Мати довго вагалася, та 26 грудня 1818 р. вийшов наказ про відставку за домашніми обставинами. 22 січня 1819 р. Кіндрат Рилєєв одружився з Наталею Тев’яшовою і склав за це “душевну, вічну подяку” Україні.
У серпні 1819 р. молоді від’їхали до Петербурга. Там у молодят знайшлася донечка Насточка і молодший син Олександр (помер малям).
Кіндрат Рилєєв служив засідателем Петербурзької кримінальної палати (з 1821 року), потім правителем канцелярії Російсько-американської компанії (з 1824 року).
Рилєєв багато писав, він оспівав сторінки нашої історії: у поемах “Войнаровський”, “Наливайко”, “Пролог” до трагедії “Богдан Хмельницький”. У той час, коли усі церкви Росії піддавали анафемі ім`я Мазепи-зрадника, поет оспівав гетьмана-державника:
Мы в нём отца народа чтили,
Мы в нём Отечество любили…
О путник, все предузнавали,
Что мы с Мазепой погребали
Свободу Родины своей.
У сповіді Наливайка багато співзвучного з сьогоденням: “узнал казак в своих союзниках тиранов”, або рядки “О, как несносно, как ужасно под иго чуждое попасть”. Болісно, “під дих,” наопаш били слова класика:
И песни дев их заунывны,
Как заунывен звук цепей.
А Киев – стоит как памятник надгробный
Над угнетённою страной.
Та поет вірив, що любов до батьківщини прокинеться у рабів і свобода звільнить народи від чужої опіки. Тому зробив висновок: “Хіба ж можна народ, який має таку звитяжну історію, таку пісню, самочинно віддавати під протекторат будь-якої держави!”
У 1821 р. Рилєєв написав пісню про Єрмака. Ви пам’ятаєте фільм «Чапаєв» і кадр, коли Василь Іванович співав «Ревела буря, дождь шумел…»? https://www.youtube.com/watch?v=4bAyL0kS08Q Цікаво, що радянці частенько згадували ім’я декабриста К. Рилєєва, його пісня лунала по радіо, її начебто співав улюблений герой, але ніколи не згадувався автор вірша.
Частенько на квартирі Рилєєвих засиджувалися декабристи, до цього гурту Наталю Михайлівну не запрошували. Вона ж обожнювала чоловіка, але так рідко його бачила! Вона відчувала себе зайвою, ревнувала чоловіка до товаришів! Та ще й «добрі» люди їй співчували-ятрили душу: «Як він може плутатися з Катериною Малютіною? Вона ж його родичка, старша за нього вдова з дітьми! Вона ж витягає з нього гроші!» На жаль, це була правда – і Наталія влаштовувала чоловікові Ватерлоо. Милий, добрий її Кіндрат відповідав, що він закоханий у дружину і оборювався: «Як вона могла так подумати?» Розгнівана Наталя Михайлівна хапала дочку – і їхала до батьків, але жити без коханого не могла – і поверталася. 
Та найбільше скандалів у Рилєєвих було, коли коханкою Кіндрата стала «до невероятия полька» (О. Пушкін), графіня Кароліна Адамівна Ржевуська, старша сестра Еви Ганської (дружини Оноре де Бальзака), племінниця Вацлава Ржевуського, дружина Ієроніма Собаньського, коханка генерала Вітте – сина Софії Потоцької. Це про неї писав обурений Міцкевич у ХХ сонеті:
Пренебрегаешь мной! Уже погас твой пыл?
Но он и не горел. Иль стала ты скромнее?
Другим ты увлеклась. Ждешь золота краснея?
Но прежде я тебе за ласки не платил.
Но не платя, я их не дешево купил:
Я жертвы приносил, что золота ценнее,
Платил покоем я, платил душой своею…
Зачем же ты ушла? Напрасно б я спросил.
Сегодня у тебя порок открыл я новый:
Ты жаждала похвал. Хвалить бы мог я дым!
Чужой судьбою ты играешь из-за слова.
Не купишь музы ты! Когда стихом своим
Хотел тебя венчать я, как венком лавровым,
То стих мой каменел, став нем и недвижим.
Це їй писав О. Пушкін:
Що в імені тобі моїм?
Воно завмре, як сплеск бентежний
Об камінь дальний надбережний,
Як шелест у гаю нічнім.
Демонічна красуня закрутила голову Рилєєву, але з’ясувалося, що вона просто виконувала завдання урядової шпигунки.
Із пораненим серцем поет повернувся в сім’ю. “Україна подарувала мені рідкісну, незрівнянну дружину. Уже шість років моя добра українка ощасливлює мене”, – писав Рилєєв про Наталю Михайлівну з роду Тев`яшових. А вона відчувала недобре: благала вранці 14 грудня 1825 р. не виходити з дому. Він тоді повернувся, але через кілька годин його арештували та доставили до Петропавловської фортеці.
Після арешту Рилєєв був дуже спокійний, брав на себе всю провину і постійно писав листи дружині, про долю якої турбувався. 30-літній Рилєєв випив до дна чашу страждання, бо вбачав “великий зміст і великий урок для наступних поколінь”. Як головного змовника, Рилєєва засудили до страти через четвертування, яке пізніше замінили на повішення. К. Рилєєв страчений на шибениці 13 (25) липня 1826 р. на кронверку Петропавлівської фортеці в числі п’яти керівників виступу разом з П. І. Пестелем, С. І. Муравйовим-Апостолом, М. П. Бестужевим-Рюміним, П. Г. Каховським. Його останніми словами на ешафоті, зверненими до священика, були: “Батюшка, помоліться за наші грішні душі, не забудьте моєї дружини і благословіть дочку Настеньку”.
Кіндрат Рилєєв був одним із трьох нещасних, під ким мотузка обірвалася. Він провалився всередину ешафота і був повішений вдруге. Саме Рилєєву належать слова: “Проклята земля, де не вміють ні скласти змови, ні судити, ні вішати!” Похований разом із іншими страченими декабристами на о. Голодай.
Залишити відповідь