Андрій Наконечний

15 вересня 1983 року зі словами на устах – «Любіть Україну» у Тернополі упокоївся 78-річний найдивовижніший живописець-іконописець Андрі́й Наконечний.
Народився він 31 травня 1905 року в селі Урмань, нині – Бережанського району на Тернопільщині в заможній сім’ї Михайла та Пелагії (з дому – Когут) Наконечних.
Здавалося б звичайне дитинство сільської дитини: дружна, працьовита родина, шестеро дітей. Тато, який багато читав і умів цікаво розповідати. На жаль, одинадцятирічним Андрій став сиротою і спізнав гіркоту поневірянь. Зростав у праці, багато малював, але світ не без добрих людей. Після початкової школи він продовжив навчання у приватній столярній майстерні Миколи Когута, який щиро опікувався учнями, возив їх у музеї та на виставки до Львова.
У 1928 році майбутнього митця призвали до Війська Польського, де він служив на залізниці у Кракові як писар і оформлювач. Там молодий юнак тяжко захворів і його було відкликано від строкової військової служби. З дозволу старшин Андрій Наконечний залишився жити в казармі та одержав можливість брати уроки малювання у приватній школі професора Гофмана, а у 1929-1933 роках – продовжив навчання у школі проф. Альфреда Терлецького при Краківській Академії Красних Мистецтв.
Любов до традиційного візантійського іконопису молодому митцеві прищепив професор Краківської Академії Кароль Гомоляш. Після закінчення Академії Андрій Наконечний одержав диплом вільного художника. Він успішно творив у жанрі іконопису, портрета й пейзажу, займався оформленням книг, мав персональні виставки у Кракові.
У 1932 році Андрій Наконечний разом із Дам’яном Горняткевичем, Андрієм Лепким і Михайлом Зорієм розписав церкву в селі Настасів Тернопільського повіту. У 1938 році став переможцем конкурсної виставки у жанрі релігійного малярства. У червні-липні 1939 року подав 12 образів на загально польську виставку сучасного релігійного мистецтва у Кракові.
Молодий, талановитий іконописець потрапив під опіку Митрополита Андрея Шептицького. З його благословення мистець протягом 1938-1939 років малював копії фресок ХV століття каплиці Чесного Хреста, що на Вавелі — резиденції польських королів у Кракові. На стінах і склепіннях каплиці було зображено 43 композиції зі сценами від «Благовіщення» до «Успіня», а поміж цими сценами – поодинокі постаті святих, євангелістів та ангелів. Митрополит листувався з художником, давав фахові рекомендації та зауваження. З початком Другої світової війни Наконечний закінчував замовлення під німецьким конвоєм. Копії фресок використовувалися Митрополитом Шептицьким як зразки візантійського ортодоксального малярства в іконописній школі, що діяла при монастирі студитів у Львові. Після приходу радянської влади в західні області України, копії фресок, як і багато інших сакральних творів митця, пропали безвісти.
У Кракові, Андрій Наконечний, за підтримки Володимира Кубійовича, звільнив з німецького арешту професора астрономії Ягеллонського Університету Банахевича та свого товариша-художника. Це викликало підозру в гестапівців, і йому довелося втікати до Кенігсбергу, після того подався у Карпати. У Сяноку Наконечний малював околиці міста, дзвіницю в Чертіжі, церкву в Дудівцях.
У роки війни А. Наконечний переїхав до Львова, де, крім малярства, займався політичною діяльністю. 30 червня 1941 року він був у будинку «Просвіти» у Львові під час проголошення Акту відновлення Української Держави. Андрій Наконечний піднімав національний прапор на башті Княжої гори. В уряді Ярослава Стецька Наконечний займався питаннями культури та мистецтва, розробляв взірці військових відзнак для майбутньої Української Армії.
5 липня 1941 року гестапівці заарештували Степана Бандеру, Ярослава Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Наконечного вчасно попередили, що на його квартирі нацисти влаштували облаву. Більшість творів митця тоді пропали, серед них – ікони, історичні композиції, пейзажі. Рятуючись від гестапо, Наконечний знову повертається у рідне село, тепер – назавжди. Оскільки в уряді Ярослава Стецька він діяв під псевдо, то зміг уникнути подальших переслідувань.
У 1942 році Андрій Наконечний одружився з вишивальницею Євгенією Юрковською. Шлюб благословив сам Митрополит Андрей Шептицький іконою «Мати Божа – заступниця Соборної України», на якій зробив напис: «Пана А. Наконечного та його дружину з нагоди вінчання хай Бог благословить». На весілля приїхали друзі-побратими: художник Едвард Козак (ЕКО), зв’язкова Романа Шухевича Галина Дидик (псевдо «Анна»). Невдовзі у молодого подружжя народився син Зеновій. У 1942 та 1944 рр. Наконечний написав кілька портретів дружини в українському вбранні, а також «Автопортрет» (1943). Його твори експонувалися поряд з картинами Святослава Гординського, Едварда Козака, Ярослави Музики, Осипа Куриласа, Петра Обаля, Миколи Бутовича. Після другої світової від арешту вберегли «записані» чотири класи освіти. Андрій Наконечний трудився в каменоломні, у лісовому господарстві. Щоб підтримати підпільних вояків УПА, він малював карикатури на радянську владу і передавав зв’язковою «Анною» (Галиною Дидик).
Із 1954 року аж до смерті Андрій Наконечний працював малярем у Бережанському шляховому відділі, з яким незабаром переїхав до Тернополя. Малювати Андрій Наконечний боявся, хоч за часів хрущовської «відлиги» виставив кілька пейзажів.
Останнє десятиліття було найстрашнішим: паралізований, прикутий до ліжка талант проривався. Так з’явилися пейзажі («З рідного Урманя», «Тернопіль»), історичні полотна («Козак на могилі», «Євангеліє»), іконопис («Вознесіння», «Хрещення», «Благовіщення»).