10 лютого 1940 р. більшовицький уряд розпочав першу з чотирьох насильницьку депортацію українського населення Галичини та Волині. Перш за все, керівництво СРСР мало на меті викорінити всі «контрреволюційні» настрої, тому складалися списки на першочергове виселення: лідерів просвітницьких організацій, підприємців, дрібних ремісників, приватних рільників; тих, хто мав вищу або гімназійну освіту; навіть тих, хто не вживав алкоголю…
«Чорна субота»… для понад 100 тисяч людей починалася голосним наказом «Собірайтєсь!» від озброєних енкаведистів, які вдирались до помешкань, не даючи часу на збори.
Депортованих везли у товарних вагонах (товарняках) або вагонах призначених для перевезення худоби (теплушках). Вони не обігрівались, не мали вбиралень. На день видавали відро води на всіх і кілька солоних оселедців. Вночі викидали трупи. Шлях тривав тижні, місяці!
Починаючи з лютого 1940-ого року відбулося чотири виселення населення; депортували майже 15% мешканців регіону – 1 млн людей!!!
