Харків’янин Максим Ковалевський професор-юрист університетів Оксфорда, Москви, Стокгольма, депутат української фракції Державної Думи, голова Наукового товариства ім. Шевченка в Петербурзі. 1901 року заснував у Парижі Російську вищу школу суспільних наук. Перший український соціолог-професіонал 1912 року був представлений Нобелівському комітету російською Міжпарламентською групою.
Народився Максим Ковалевський 8 вересня 1851 р. в розташованій поблизу Вільшанки садибі, в 28 верстах від Харковa. Належав до заможного шляхетського роду Доленго-Ковалевських із Гетьманщини.
Батько Ковалевського (теж Максим Максимович!), учасник війни 1812 р., вийшов у відставку полковником кирасірського полку. До п’ятдесяти п’яти дожив холостяком. І раптом палко закохався в панну, на 27 років молодшу за нього. Він хутенько одружився, хоч і отримав від друзів прізвисько Мазепа.
Шлюб був вдалим, родина хлюпосталася в коханні та повазі. Максим-молодший згадував маму: «Эта умная и необыкновенно сердечная женщина, получившая хорошее эстетическое воспитание (она сама занималась живописью, музыкой и пением и была знатоком французской литературы), несмотря на свою молодость, красоту и светские успехи, всецело отдала себя заботам обо мне». Мати дала синові ґрунтовну домашню освіту, після якої Максим блискуче витримав іспит у 5-й клас третьої Харківської гімназії, яку закінчив через три роки з золотою медаллю. Втім начальство без ентузіазму вручало йому медаль, адже непокірний хлопчина не раз чув від директора гімназії: «Ваше поведение доведет вас до выведения из заведения». Дійсно, довело, але трохи згодом.
Максимові довелося схитрувати, щоб вступити до Харківського університету на юридичний факультет, адже він не мав 17-ти років. Спеціалізувався з державного права західноєвропейських країн. Через три роки (знову три роки!) закінчив університет зі ступенем кандидата прав. За ініціативою українського професора-правознавця Д. І. Каченовського був залишений при університеті на кафедрі державного права європейських держав після подання роботи «Про конституційні дослідах Австрії та чеської національної опозиції». Талановитий науковець отримав прізвисько «зірка»; продовжив освіту за кордоном у Берлінському університеті, потім слухав лекції в навчальних закладах Відня (Австрія) та Парижа (Франція), працював у бібліотеці Британського музею та Державному архіві Лондона (Велика Британія). Цьому сприяло вільне володіння десятком європейських мов.
І от уже двадцятишестирічний учений заходить до аудиторії Московського університету. Високий, кремезний, у чорному дорогому костюмі почав: «Господа, я должен вам читать о государственном праве, но так как в нашем государстве нет никакого права, то как же я вам буду читать?» На лекції Ковалевського студентів набивалося в аудиторію, як тюльки в баняк; щоб «слухати Ковалевського», переводились на юридичний. У червні 1880 р. вчена рада Московського університету затвердила Ковалевського доктором державного права, в грудні він став ординарним професором. У 1887 році був нагороджений Великою золотою медаллю відділень етнографії та статистики Російського географічного товариства.
Інтелектуал із енциклопедичними знаннями не приховував несприйняття дійсності, виступав за права українців на самовизначення, обстоював мову, тому Ковалевський у 1887 р. за наказом міністра народної освіти І. Делянова був звільнений з університету за «негативне ставлення до російського державного ладу». Максим Максимович згадав «выведение из заведения». Довелося виїхати за кордон, жив переважно в Лондоні, Парижі, на своїй віллі Батаві в Болье-сюр-мер близько Ніцци. Виступав з курсами лекцій у Брюсселі, Оксфорді, Сан-Франциско, Стокгольмі, Чикаго, друкувався в журналах. Познайомився з Марксом, який відносив Ковалевського до числа своїх «наукових друзів», почав серйозно займатися історією економіки.
Величний бородань не забував відвідувати вечірки, любив танці. На одному зібранні математик П. Лавров познайомив його з чарівною панею. 
Вони простягнули руки й розсміялися, — обоє Ковалевські, обоє нащадки старої української шляхти (він із Доленго-Ковалевських, вона – уроджена Корвін-Круковська), ровесники, професори!
Софія Василівна була справжньою жінкою, тонко розумілася на чоловіках. Молода вдова задивилася на могутню фігуру, розумне обличчя, насмішкуваті веселі очі. І віддалися вони насолоді – танцям. О, недаремно Соня брала уроки танців!
І от Стокгольм запросив його відкрити в новому університеті курс суспільних наук. І їхнє паризьке знайомство з однофамілицею продовжилося… У перший же день він подався до «королеви науки», насолоджувався спілкуванням із розумною жінкою (в основному чоловіки полохаються, зустрічаючи розум у жінки). Він розумів, чому її шанує шведська еліта, сам король Швеції, чому Ковалевську називали «Мікеланджело розмови». Він дивився на красиву шкіру обличчя, зваблювався ямочками на її щоках, циганськими очима, дитячою посмішкою. Всі десять днів вони провели вкупці. Та щойно Макс виходив від Соні – вона сідала за робочий стіл. Жінка вона чи математик?
Максим поїхав – і їй стало сумно, самотньо. Чому розумна, красива – і нічийна? Він засипав кохану листами. Приїхав, провели кілька днів на дачі. Різдвяні канікули вони разом провели на Рив’єрі; провели час у його маєтку Больє біля Ніцци. Максим Максимович нарешті посватався. Вона так бажала цього, але пообіцяла подумати. Максим Максимович провів Ковалевську до Канн – їй стало самотньо без нього. Нащо лукавити? Так, вона згодна, вона написала – і на червень 1891 р. призначили весілля.
У Стокгольм вона прибула 23 січня 1891 р. дуже простудженою, але на лекції ходила. Третього лютого їй був 41 рік. Провела його разом із 12-річною дочкою (теж Сонею), написала Максу листа. Максим Максимович терміново кинувся в Стокгольм. Пароплав стояв у Кілі, коли він узнав, що 10-го лютого Софія Василівна померла. На похорони він потрапив. Переговорив Ковалевський і з лікарем, який робив розтин. Той пояснив, агонія настала глибокої ночі, нікого поряд не було. Запалення легенів – офіційна версія, але у Софії Василівни був такий порок серця, що і без хвороби мав викликати швидкий кінець.
Макс Ковалевський пережив кохану на 25 років, але рана не загоювалася: не одружувався, племіннику заповів найдорожче – її листи.
У 1901 р. разом із Е. де Роберті, Ю. Гамбаровим заснував у Парижі Руську вищу школу суспільних наук (1901-1905), де історію в школі викладав Михайло Грушевський.
У 1905 р. повернувся в імперію, був професором Петербурзького університету (1905-1916). У 1906 р. на з’їзді землевласників Харківського повіту був обраний депутатом першої Державної думи. У 1907 році — член Державної Ради від академічних організацій і університетів.
Видавав журнал «Вестник Европы», редагував енциклопедичне видання «Украинский народ в его прошлом и настоящем». У 1912 р. члени Російської міжпарламентської групи запропонували Нобелівському комітету розглянути як кандидата на відзнаку М. Ковалевського.
Початок Першої світової застав Ковалевського в Карлсбаді на лікуванні. Як російський підданий він був інтернований до весни 1915 року, потім повернувся до Росії. Важкі умови перебування в полоні підірвали його життєві сили, Макси́м Макси́мович Ковале́вський помер 23 березня 1916 р. у м. Петроград. Похований на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври; у похоронах брало участь до 100 тис. осіб.
Залишити відповідь