Життя Пимона Орлова дивно перегукується з долею Тараса Шевченка.
Вони майже ровесники: Пимон на два роки старший (1812); народилися на українській землі: Пимон знайшовся на хуторі Мало-Хвощуватий Острогозького повіту Воронезької губернії. У обох багатодітні родини, бідні батьки. Правда, татко Пимона – мірошник. Обоє з дитинства любили малювати, хоч батьки не вітали такого захоплення. Підлітком Орлов втік із дому шукати вчителя-богомаза, знайшов, вивчився. Почав самостійно мандрувати Україною; фарбував дахи, підлогу, писав парсуни поміщиків на замовлення. Не обійшла доля хлопців зустріччю з добрими людьми; про викуп Шевченка ви пам’ятаєте, а Пимона побачив місцевий предводитель дворянства Гладкий, відправив Орлова в Санкт-Петербург для влаштування до імператорської академії мистецтв (1834). І Пимон, і Тарас училися в портретному класі Карла Брюллова. Обом студентам вижити допомогли підробітки: портрети в стилі Брюллова. Обоє виставляли власні роботи і мали нагороди: Пимон у 1836 р. отримав 2 срібну; в 1838 р. – 1 срібну за портрети з натури: кн. Голіцина, пані Тимофєєвої та дівиці Ессен. У 1837 р. – звання вільного художника. Автор: П. Орлов. «Неаполітанка». (1839 р.). Херсонський художній музей ім. А. Шовкуненка. Обом художникам допомагав українець конференц-секретар Академії мистецтв Василь Григорович. Завдяки йому Орлов отримав можливість у 1841 р. поїхати до Італії коштом Товариства заохочення художників. Жив і працював у Римі, на Сицілії (1845), у Неаполі (1846). Більше в країну рабів Пимон Микитович не повертався. Він багато писав, його охоче купували, відправляв свої роботи до імперії. У 1848 р. Пимон Орлов переслав до Санкт-Петербурга картину «Дівчина, яка пере білизну», на яку звернув увагу Микола І і призначив пенсію з казни в 300 карб.; отримував її щорічно (1849-1852). Жовтневе свято у Римі. У 1849 році всім пенсіонерам, а в тому числі й Орлову, повеліли повернутися в Росію, однак Орлов зумів переконати уряд дозволити продовжити йому залишатися в Італії у зв’язку з хворобою очей і необхідністю закінчити замовлені йому картини, вже розпочаті ним.
У 1857 р. удостоївся звання академіка портретного живопису ІАХ.
Більшість творів Пимена Микитовича залишилося в Італії, проте і в Росії вони мали попит – картини «Молода римлянка біля фонтану», «Італійський ранок» купив імператор Микола I; «Каяття бандита» придбав для своєї колекції збирач Шулепніков. «Архітектурний пейзаж», 1850-ті рр., Закарпатський обласний художній музей імені Й. Бокшая.
У 1862 р. Орлов мав нервовий зрив і був поміщений Російською місією в Римі в будинок для душевнохворих.
6 жовтня 1865 р. у будинку для нервово хворих у Римі (Папська обл.) пішов у засвіти 53-річний художник Пимон Орлов. Поховання на римському кладовищі Монте-Тестаччо не зберіглося, прах перенесено до спільної могили у Аврелієвої стіни.
Залишити відповідь