1 березня 1855 р. у селі Кущинці Гайсинського району знайшлася кріпачка Євдокія Микитівна Сивак, по-вуличному Явдоха Зуїха. Матуся дівчинку рано лишила сиротою. Тому дитя зазнало, що «нестатки вигонять із рідної хатки», а там – служи «хоч в ката, аби плата». І дітей чужих доглядала, і худобу пасти ганяла маленька заробітчанка. А вже дівчиною ходила на заробітки у Бессарабію, Херсонську губернію, служила в місцевого поміщика і в шляхтича, і в німця. Жодної буквочки Явдоха не знала, але феноменальну пам’ять мала. Служила вона у пана Равського «від льоду до льоду», то й мимоволі вивчила польську мову, навчилась польських пісень, байок та приказок. Гаруючи на хазяїв, ніколи не скаржилася – гарний голос мала, то свої жалі у пісні виливала. А знала вона їх стільки, що «на трьох волових шкурах не спишеш». Весела співуча дівчина була в центрі уваги на колодках. Запрошували Явдоху на весілля, хрестини чи просто на гостини. Інколи дівчина журилася, що одяг дуже латаний (правда, не хватаний), тоді подружки позичали їй одяг.
Дав Бог Явдосі коханого, але його батьки шлюб із біднячкою не благословили. Ет, як у пісні:
– Дівчино моя, чом заміж не йшла?
– Бідна була, по наймах ходила,
Пари не знайшла.
22 роки прожила Явдоха в Кущинцях, а потім вийшла заміж за бідного Василя Олійника із сусіднього села Гнатівки і там лишилася жити. Чоловік її був похмурим, небалакучим жив із лихою матір’ю. Взяли вони «ну прямо голісіньку» невістку, щоб мати здорові, роботящі руки. Кожного року Василь ходив на заробітки, довго був у Зуєвім (під Москвою), за що називали його сусіди Зуєм, а її прозвали Зуїхою. І так чоловік був неласкавим, а в Московщині призвичаївся горілку пити, жінку бити. Чотирьох дітей народили.
Про своє життя Явдоха розказувала: “Прожила у біді, як камінь у воді. А проте як і дівкою, так і жінкою ходила на весілля, молодшою, то й танці водила… особливо тяжке було одно літо. Був недорід, хліба свого нема, купити нема за що. А тут ще борги… Без кришки хліба за баньочкою води жала весь день… Зогрію окріп, посолю, похльобаю з дітьми й лягаю спати. Ой, який то страшний голод. Від голоду й сон не бере… Тоді ж моя маленька Явдоня померла…”
33 роки прожила Явдоха у Гнатівці. «Пройшли літа, як маків цвіт». На 51-му році життя овдовіла Явдоха Микитівна Олійник. Діти виросли. Дочка вийшла заміж, а син Петро привів до хати невістку, з якою сварився, бився, пиячив і навіть до матері кидався битись, коли та захищала невістку.
От і довелося Явдосі знову продаватися в заміжжя. Пішла за 73-річного глухого вдівця діда Демедя Жука. Дід мав хворого сина Онуфрія, тому потребував у хаті дешевої робочої сили.
Забрала Явдоха свого сина Явдокима та й подалася-продалася у сусіднє село Зятківці та стала Явдохою Жук, Демедихою. І знову важка робота, скупий чоловік. Явдоха мовчки плакала, іноді співала:
Тільки в 65 років Явдоха стала сама собі хазяйка. 
У 1918 р. звела доля Явдоху із 17-літнім учителем Гнатом Танцюрою. 
Він записував від старих людей пісні (слова та ноти), а у однієї пісні ніхто не пам’ятав слів. От і послали його до Явдохи Зуїхи. «До мене, сину, за піснями, до мене. На трьох волових шкурах не спишеш. Я весь вік провела в біді, у злиднях і в піснях», – зраділа старенька. Зо два тижні вони складали список пісень, які знала Явдоха. Гнат Танцюра згадував: “Ми скоро заприятелювали. Це була міцна і щира дружба, яка може бути в онука з старенькою самотньою бабусею. Стара Демедиха рада була, що має кому розказати, має перед ким виспіватись. А я радів, що натрапив на «золоту жилу». З того часу упродовж 12 років Гнат Трохимович Танцюра щоденно записував пісні. 1008 народних пісень, 400 прислів’їв та приказок, 156 казок, 45 загадок і велику кількість детальних описів обрядів записав із голосу Явдохи. Не побачила книги своїх пісень Явдоха Микитівна. Стара і самотня у великих злиднях пережила голодомор. До останніх днів заробляла кусень хліба: пряла кужіль, скубла вовну.
19 січня 1935 року зранку Явдоха Зуїха відвідала хвору сусідку, протопила в печі і тихо спочила назавжди. Прожила вона майже 80 років.
На її могилі і досі зеленіє посаджений Г. Танцюрою барвінок.
Не стало вже й Гната Танцюри, якому доля відміряла 61 рік. І вже вдова вчителя поїхала в Київ до М.Т.Рильського. Дала поетові зошит пісень. «Яка щедра природа, скільки таланту втілила вона у цій жінці. Запам’ятати тисячі пісень – їх слова, мелодії!» – дивувався Максим Тадейович. У 1965 р. «Пісні Явдохи Зуїхи» було видано. 
