Світлина Матвій Лазаревський
Жила-була у родовому маєтку с. Гирявка Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Шевченкове Конотопського району на Сумщині) унікальна родина Лазаревських. Звідки таке прізвище? Все дуже просто. Коли вогнем і мечем наших пращурів заставили зректися рідних богів, запровадили єдину державну релігію – християнську, наші діти при хрещенні почали отримувати імена з Біблії. Одним із таких імен було рідкісне ім’я Лазорь, Лазар від давньоєврейського імені Елеазар, що означає Бог допоміг, або перекладається як «батько — світло» або «світлий». Ми звикли, що ла́зар «жебрак», звідси лазаре́т з верхньонімецької або французької мов (нвн. Lazarétt, фρ. lazaret) під впливом імені Lazzaro «Лазар» запозичено з італійської від назви костьолу Santa Maria di Nazaret «богоматері Марії Назаретської», при якому в XV ст. була лікарня для хворих на проказу.
Від lazu^r, lasu^r “блакитний камінь”, через ср.-лат. lazurium, lasurium (іт. l’аzzurо, azurro з lazurro) маємо слова Лазор (Lazor, Лазор)
Невідомо, хто з козаків на ім’я Лазор подарував своїм дітям прізвище Лазоревські, які за реєстрами 1711 і 1736 були приписані до Конотопської сотні Ніжинського полку. Одна з гілок цього роду була заснована військовим товаришем Ананієм Лазоренком, чий онук Степан Леонтійович (р. н. невід. – п. 1803) – став конотопським кушніром, купив 1761–73 землю у м. Конотоп, вернувся в стан козаків і змінив прізвище на Лазоревський як на більш престижне.
Після ліквідації Гетьманщини (української козацької державності), видання 21 квітня 1785 р Катериною II “Грамоти на права, вольности и преимущества российского дворянства”, Жалуваної грамоти дворянству, 10 жовтня 1786 р за рішенням дворянських зборів Новгород-Сіверського намісництва Степан Леонтійович отримав спадкове дворянство за військову службу предків і був внесений з нащадками у 2-гу частину дворянської родовідної книги Новгород-Сіверського намісництва. Та невдовзі через обов’язкове затвердження прав на дворянство Сенатом, Лазоревський та його діти втратили права на дворянство. Нащадком Степана Леонтійовича став Ілля Степанович (1758–1806) – канцелярист Конотопського сотенного правління та Ніжинської полкової канцелярії (1770–80), значковий товариш Ніжинського полку (1780), суддя м. Конотоп (1782), чиновник Конотопського повітового казначейства (1783–91), возний і комірник Конотопського повіту (1797–1806).
А вже його син Матфей (Матвій) Ілліч (1788–1857) продовжив боротьбу за родове дворянство, знову змінив для цього прізвище на Лазаревський. Матвій отримав домашню освіту. Служив у конотопських підкоморському суді та повітовому суді (1797–1832). 1832 вийшов у відставку з чином титулярного радника і цього ж року був обраний засідателем Конотопського повітового суду. За організацію виборів дворянства (1836) нагороджений орденом св. Володимира 4 ст., завдяки чому 20 травня 1836 на підставі рішення Черніг. дворянських зборів вернув своєму родові право на спадкове дворянство (рід Л. було внесено до 3-ї частини дворянської родовідної книги Чернігівської губернії). Матвій Лазаревський – автор мемуарів “Памяти мои” (1893), де висвітлюються події в Лівобережній Україні кінця 18 – 1-ї пол. 19 ст.
Був одружений з Опанасією Олексіївною Лащинською (1798-1879), – правнучкою Леонтія Лащинського (Лаща), сотника Красноколядинської сотні Прилуцького полку. Знайшлося їм 12 дітей: Микола, Дмитро, Ольга й Олександра померли в дитячому віці; дорослими стали 8 дітей.
Шестеро синів мали Лазаревські:
Василь (1817–1890),
Михайло (1818–1867),
Федір (1820–1890),
Яків (1829–1880),
Олександр (1834–1902),
Іван (1836–1887).
Всі діти народилися у родовому маєтку, отримали домашню освіту, потім старші брати опікувалися навчанням молодших. Шість рідних братів Лазаревських шанувальники та близькі друзі Тараса Шевченка. Звертаючись до Опанасії Олексіївни, Тарас Шевченко писав: «Благородных сыновей Ваших я привык называть моими родными братьями, позвольте же Вас называть моею родною невиданною и искрено-любимой матерью». Перебуваючи в Гирівці у серпні 1859 р. Шевченко італійським олівцем і крейдою на тонованому папері намалював портрет О. О. Лазаревської, подарував їй офорт «Приятели» та вірш «Садок вишневий коло хати» з підписом. “На удивление симпатичные люди эти прекрасные братья Лазаревские, и все шесть братьев, как один, замечательная редкость!”
