Не любили наші пращури букву «а», жодного рідного слова не починали з «А». Здавна знали крупу «арнаутку», арнаутами називали у нас албанців, а частіше – греків із Таврії. За часів Катерини на Азовському узбережжі з’явилося поселення арнаутів. Одна з родин мала прізвище Арнаутови. Коли у них виросли сини, батько сказав: «Ти, Іване, будеш учителем, а ти, Михайле, – священиком». Так 20-літній Михайло закінчив Катеринославську семінарію, одружився з юною красунею-козачкою Аделаїдою Кравцовою. Незабаром вони проросли дітьми: Віктор, Євген, Лідія, Леонід.
Старший син Арнаутов Віктор Михайлович (англ. Victor Mikhail Arnautoff 11 листопада 1896 – 22 березня 1979) народився в селі Успенівка (тепер — Запорізька область.). Юні роки перебував у місті Маріуполь, де закінчив Олександрівську чоловічу гімназію, брав платні уроки малювання у художника Василя Тарасова.
Коли почалася перша світова, 18-літнім гімназистам запропонували 10-місячні курси, щоб отримати направлення до військового училища. У 1914 р. закінчив Єлізаветградське кавалерійське юнкерське училище і пішов на фронт молодшим офіцером ескадрону Литовського уланського полку. Нагороджений Віктор Арнаутов Георгіївським хрестом, за те, що вивів ескадрон із оточення на з’єднання з полком. У жовтні 1917 обраний командиром ескадрону. На початку 1918 демобілізувався і оселився в Симбірську, звідки був мобілізований до армії прапорщик 1-ї стрілецької Дроздовської дивізії А. В. Колчака та відступав з нею до Сибіру та Далекого Сходу.
Після військової поразки дивізії емігрував в місто Харбін, де заробляв іконописом і розписом шкатулок. Одночасно учився в студії «Лотос» у колишніх викладачів Катеринбурзького художнього училища М. Кичигіна та А. Бернардацци.
У часи перебування в Китаї, Арнаутов зустрів Лідію Блонську, дочку генерала, помічника військового аташе, свою першу дружину, з якою мав трьох синів: Михайла, Василя, Якова. Працював Віктор кавалерійським інструктором у маршала Чжан Дзо-ліна в Мукдені (1923–1925) на кінному заводі свого тестя.
З часом мрія стати професійним художником міцніла і привела Арнаутова до Сан-Франциско, США. Він продовжив навчання в Каліфорнійській художній школі у Р. Стакпола, Г. П’єзоні, Л. Рендолфа. Саме тут українець зацікавився фрескою. Йому порадили відправитися до Мексики, де працював уславлений Дієго Рівера. Арнаутов пройшов поряд із Ріверою від розтиральника фарби та штукатура до живописця. Молодий художник допомагає великому майстру розписувати стіни палацу в Куернаваці, національного палацу в Мехіко. На початку 1930-х рр. повернувся у США, був викладачем в Каліфорнійській художній школі, з 1936 р. – викладачем Стенфордського університету, але не покидав творчості. Мав декілька персональних виставок у містах США. Віктор Арнаутов брав участь у міжнародних виставках у Нью-Йорку та у Сан-Франциско, як монументаліст робив панно для метро у Сан-Франциско, в приміщені Всесвітньої бібліотеки.
Віктор не знав, що на іншому континенті початку липня 1937-го матушка Аделаїда тихо згасла, тому 67-річний пастир-удівець, який служив у церкві при цвинтарі, почав готуватися до прийняття чернецтва. А далі: стук у двері, обшук, протокол, сім місяців допитів – і вирок.
За іронією долі 1 березня 1938 року його батька розстріляли більшовики, а Віктор Арнаутов із 1938 став членом Комуністичної партії США. Наступного року в Чехословаччині помер його брат Євген – гардемарин, емігрант, банківський службовець.
У роки 2-ї світової війни він очолив Російсько-американське товариство з надання підтримки Червоній Армії СРСР у боротьбі з фашистськими загарбниками. У 1950-ті рр. – член творчого угруповання Graphic Workshop у Сан-Франциско, що мало ліберальне та ліве політичне спрямування.
У 1961 р. після виходу на пенсію, вони з дружиною продали будинок, купили квитки до СРСР, щоб прийняти радянське громадянство. За тиждень до від’їзду дружина потрапила в автокатастрофу та загинула від ран. Сини не погодилися на виїзд: вони мали свої родини, дітей. Син художника Яків Арнаутов (1930-2007) – американський живописець і скульптор.
Віктор Арнаутов залишив синів, могилу дружини і повернувся в Жданов (Маріуполь). Тяжко хвора сестра (так вони й не побачилися!) зробила йому виклик, тому Арнаутов мусив прожити в Маріуполі років 5 – 6, за тогочасними законами перш, ніж отримати дозвіл на зміну місця проживання. На всі вмовляння рідні не залишатися в Союзі, Арнаутов відповідав, що нарешті він вдома. Через якийсь час до нього в гості з Чехословаччини приїхав молодший брат Леонід інженер-будівельник.
Художник захопився роботою: 
виконав мозаїчне панно «Підкорення космосу» (1964) на Будинку зв’язку (зараз у аварійному стані), оформляв СШ № 54 та аеровокзал «Маріуполь». Створив гравюри про рідне місто, написав пейзажі Маріуполя, серію за мотивами творів Тараса Шевченка. Арнаутова прийняли до Спілки художників. 
Красивий, аристократичний, розумний і талановитий, гострий на слово художник полонив серце Нонни Талепорівської. Корінна ленінградка, мистецтвознавець, дочка відомого в Пітері архітектора, молодша на 34 роки стала другою дружиною Арнаутова. Йому дали двокімнатну квартиру «хрущівку-трамвай» у панельному будинку, де вони оселилися. Згодом родина переїхала в Ленінград, точніше придбали будинок у селищі Вириця, там обладнали майстерню.
На жаль, 71-річний художник захворів на грип, що привело до нездоланного загострення хвороби. Помер Віктор Арнаутов 22 березня 1979 року у Вириці. Нонна Володимирівна дуже важко переживала втрату, казала, що її життя втратило сенс…
Після кремації прах покійного чоловіка Нонна Володимирівна поховала в Ленінграді, а частину привезла до Маріуполя і 1980 р. у присутності кількох знайомих вирила ямку та поховала прах чоловіка в могилі матері Віктора Михайловича на старому міському цвинтарі. Де зараз та нелегальна могила – невідомо.
Отакі дивні життєві шляхи українця…
Залишити відповідь