Його гасло «Ruthenorum me esse et libenter profiteor» – «Я русин [українець], і охоче це проголошую. Моя Вітчизна Русь, що простягається над рікою Тиром, яку називають Дністром, біля підніжжя Карпатських гір…». Оріхівський усвідомлюючи себе українцем, казав — «Gente Ruthenus, natione Polonus», твори часто підписував подвійним прізвищем — Оріхівський-Роксолан (Orichovius Roxolanus), або Оріхівський-Рутенець (Русин), латиною Rutenum.
11 листопада 1513 р. народився український філософ Станіслав Оріхівський. Це сталося у родовому маєтку Оріховці, на той час Перемишлянської єпархії Руського воєводства, в сім’ї покатоличеного українського шляхтича Станіслава Оріхівського (герб Окша – «Сокира»). Мати — шляхтянка Ядвіга Баранецька (герб «Сурма»), дочка православного священика. 
У родині була дюжина дітей: 6 хлопчиків і 6 дівчат, Станіслав – найстарший. Початкове навчання грецькою та латиною здобув у школі нижчого ступеня в Перемишлі, де отримав «початки письма та всіляких наук, відповідних хлоп’ячим літам», відзначаючись «швидким розумом і доброю пам’яттю». У 13 років Оріхівський – студент Краківського університету, потім Віденського. Згодом Станіслав відбув до Італії, де слухав лекції в Падуанському (1532) та Болонському (1540) університетах, вдосконалював освіту в Римі та Венеції. У Віттенберзі він познайомився з основоположником протестантизму Мартіном Лютером і настільки припав німцю до душі за гострий розум юнак, що той поселив Станіслава у себе. Дружив Оріхівський із художниками Альбрехтом Дюрером, Ульріхом фон Гутеном, Лукасом Кранахом старшим та іншими.
Де б не з’являвся Оріхівський, він привертав увагу широкою ерудованістю, тим, що дозволяв собі мати власні погляди й енергійно відстоювати їх.
У 1541 р., після п’ятнадцятирічного перебування за кордоном, Оріхівський повернувся на батьківщину, оселився у родовому маєтку. Під тиском батька, супроти власної волі прийняв сан священика, але задекларував своє право на шлюб: «як священик піду слідом за родом своєї матері і колись теж одружуся». Мав успішну кар’єру, чому сприяв веселий і дотепний характер. 
У 1547 р. Оріхівський був присутнім на соборі і виголосив промову під назвою «Про закон целібату» (De legе coelibatus contra Syricium in Concilio habita). С. Оріхівський декларувався, як вірний підданий папи римського, але дозволяв собі ущипливі коментарі чи просто образи сучасних єпископів Риму: про Леона VIII він говорив, що «жив як лев, а помер як бидло»; Павла IV називав римським отруйним вовком і антихристом». Зрештою, Оріхівський не побоявся написати
ДО РИМСЬКОГО ПАПИ, ЯКИЙ ВИГАДАВ ЦЕЛІБАТ
Де ти, омильнику, бачив тварину яку чи рослину,
Що залишить по собі не захотіла б дитя?..
Скнів би, напевно, і я без дружини, цнотливий самітник,
Вірячи в цноту твою й менших понтифіка слуг.
Та неудовзі побачив байстрят, яких ви наплодили:
Шльондри у них матері, ну а батьками є ви…
О, я втечу від Содому цього і слуги його прудко,
Житиму так, як мені Бог і природа велять.
І жив таки! 35-літнім Станіслав закохався у дочку купця Страша – Софію (Зофію Страшувну) . Освідчився, у Судовій Вишні 10 квітня 1550 р. відбулися заручини, але єпископ Валент влаштував таке пекло родинам молодих, що батько мусив віддати Софію за іншого.
9-го або 19 лютого 1551 року у протестантському храмі Льсціна 38-річний Станіслав прилюдно зрікся усіх прав священика та взяв шлюб із 16-річною Магдаленою, єдиною дочкою шляхтича Яна Хелмського. Про цей день масляної він писав: «найщасливіший день життя». І 15 років щастя були як один день. У родині з’явилося п’ятеро дітей: Анджей, Станіслав, Реміґіус, Софія, Анна.
8 квітня 1551 року судом біскупів шлюб був визнаний недійсним, Станіслав Оріхівський був проклятий як «єретик», покараний вигнанням, конфіскацією майна. Під час читання вироку в Перемиській катедрі разом із озброєними шляхтичами увійшов до храму, де з амвону промовляв на свій захист. Потім подав скаргу до міського суду, написав також до Папи Юлія ІІІ. Обстоюючи своє право на шлюб, Станіслав написав до папи Юлія III (1551): «Ти мене засудиш, але король не приведе до виконання вирок, тому що це забороняють закони. Шляхта стала за мене на петриківському сеймі, вона й нині мене захистить. Не думай, що ти маєш справу з італійцем, твоїм підданим: я – русин». Ця ситуація набула широкого розголосу. Але на бік Оріхівського стала вся українська та польська шляхта, яка не хотіла посилення влади церковників. Зрештою, наказ облишити Оріхівського у спокої віддав король Сигізмунд Август, який також зазнав проблем із одруженням – першу дружину Катерину Габсбург він відіслав до батька у Відень; його другу дружину Барбару Радзивілл не прийняли ані королева-мати, ані двір.
Оріхівський мав відвагу формулювати непопулярні погляди, протистояти всьому, що суперечило поняттям справедливості. Він виступав на захист України від турецько-татарських вторгнень, симпатизував православній релігії (католик!). У політичних трактатах Оріхівський висловлював позитивне ставлення до козацтва, виступав на захист руської народної мови.
Права та свободи українського народу постійно відстоювались у його роботах. Ось цитата з його листа до Польського короля Августа Ягелона: «Та доки ти живеш у Краківському замку, люд на Русі нещасливо гине. Та ще й як гине! Цього без сліз і розповісти неможливо: ніхто людей не захищає, ніхто не боронить, міста попалено, фортеці зруйновано, багатьох славних лицарів посічено або забрано до полону, немовлят порубано, літніх повбивано, дівчат зґвалтовано прилюдно, жінок збезчещено на очах у чоловіків, молодь пов’язано і забрано разом із реманентом і худобою, без чого жодна сільська праця неможлива».
П’ятнадцять років щастя були відносними: померло четверо дітей, померла 31-річна дружина; лишився єдиний син Андрій. Таке горе підкосило 55-річного Станіслава Оріхівського і того ж року український Цицерон помер.
Залишити відповідь