UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Михайло Масютко

Михайло Масютко

«Що діється на Україні? Заворушення? Повстання? Чому в містах України так рідко чути українську мову і чому так густо чути її в таборах для політв’язнів?»
Михайло Масютко, «Заява до Верховної Ради України», 1966 р., один із героїв книги В.Чорновола «Лихо з розуму» (1967).
18 листопада 1918 р. народився, у с. Чаплинка на Херсонщині,
18 листопада 2001 в Луцьку упокоївся.
Побачив світ Михайло у родині вчителів. Пережив голодомор, розкуркулення родичів. У голодному 1933-му закінчив семирічку та вступив на робітфак при Херсонському педінституті. Наступного року поступив на мовно-літературний факультет Запорізького педінституту, у якому щойно було репресовано усю кафедру української філології. Михайло навчався, заробляв на життя на будівництві мосту через річку Московку. Він мав гострий аналітичний розум і часом не стримувався у словах, за що у 1936 р. був виключений із комсомолу. Наступного року Масютко на вечірці студентів згадував про голод 1933 р., про що добродії сигналізували, куди треба, і Михайла виключили з вишу. Товариш допоміг Масюткові влаштуватися вчителем української мови й літератури в с. Краєвщина Житомирської обл.
Заробив учитель копійку, вирішив напередодні дня народження справити пристойний одяг – і поїхав до Києва. Та по дорозі був заарештований за доносом, що ніби-то вів на вокзалі контрреволюційну пропаганду. Та влада зробила Масюткові інший подарунок: 17-го листопада отримав вирок: 5 р. ув’язнення і 3 р. позбавлення виборчих прав. Карався на Колимі, працював на золотих копальнях у вкрай тяжких умовах: обморозив пальці правої ноги, розбив коліно. А мати у великій зоні добилася перегляду справи. Через два роки Верховний суд СРСР скасував вирок, припинив справу за недостатністю доказів, Михайло був звільнений і реабілітований, але не мав права виїхати з Колими, тому викладав у школі німецьку мову. А мати билася, мов чайка при дорозі, щоб її приборкати, радянці ув’язнили на 6 р. сина Сергія, скоротили вік її чоловікові. У 1942 р. Михайла призвали в армію, перекинули на фронт.
Після війни повернувся до сім’ї, вчителював. Примудрився навіть одночасно навчатися у двох вишах: у Львівському поліграфічному та на філологічному факультеті Львівського педінституту. З поліграфічного перед захистом дипломної роботи був виключений, а диплом вчителя української мови та літератури отримав. У 1956 р. захистив диплом у Московському заочному поліграфічному інституті за фахом художній редактор друкованої продукції. 1957 переїхав до матері в Феодосію, викладав малювання, креслення, українську мову в школі й технікумі, збудував хату. Михайло Масютко знайшов собі пару на все життя. Його обраниця – подруга Олени Антонів, дружини В’ячеслава Чорновола, – Ганна Романишин.
Час так мчав! Михайло вийшов на вислугу, зосередився на літературній праці: писав статті, повісті, оповідання, друкувався в республіканській, обласній пресі Криму, Львівщини. Працював як художник-поліграфіст, оформляв книжки, для видавництва «Каменяр».
За часів «хрущовської відлиги», брав активну участь у самвидаві, за що потрапив під перший покіс дисидентів. Чи не єдиний з усього покосу Михайло під час слідства та суду залишався стійким і безкомпромісним, ні на кого не давав показів, не виправдовувався, не визнав за собою вини. З ним єдиним із засуджених мав розмову сам голова КГБ УРСР В.Нікітченко. Львівським закритим судом Масютко засуджений на шість років тюремного й табірного ув’язнення. У мордовському таборі суворого режиму ЖХ-385/1, с. Соснівка, незважаючи на стан здоров’я (виразка дванадцятипалої кишки, перенесена 4 р. тому складна онкооперація під серцем), Масютко працював вантажником аварійної бригади, поки не порозходилися післяопераційні шви. І звідти він написав «Заяву до Верховної Ради України», в якій поставив питання руба: «Що діється на Україні? Заворушення? Повстання? Чому в містах України так рідко чути українську мову і чому так густо чути її в таборах для політв’язнів? Чим пояснюється такий високий процент українців серед політв’язнів, який досягає до 60, а то й до всіх 70 відсотків?»
Після звільнення з ув’язнення (1971 рік) прописатися у Феодосії у власну хату не дозволили. Мусів осісти в селі Дніпряни поблизу Нової Каховки без права виїзду, під пильним наглядом агентів КГБ — і так аж до розвалу Радянського Союзу. Упродовж 30 років, які судилося прожити в Дніпрянах, Михайло Масютко написав більшість своїх літературних оповідань. За цей час інсульти атакували феноменальну пам’ять Михайла Масютка. Наприкінці життя вони з дружиною змушені були покинути рідну домівку і виїхати до Луцька. «Так у яку ж це тюрму везуть нас тепер?» – були останні слова 83-річного українського письменника, правозахисника Миха́йла Масютка.
18 листопада на день свого народження, нескореного українця не стало. Похований Масютко Михайло Савович у Луцьку на приміському кладовищі.

Лис 17, 2015Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Ангел з трояндоюВаршавський процес 18 листопада 1935 р.
You Might Also Like
 
Повний генерал Рогоза
 
Академія Мистецтв

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image7 years ago Видатні люди935
Недавні записи
  • Валентина Попелюх Стус
  • Дмитро Сигаревич
  • Самотня сосна
  • Фронтовий алфавіт
  • Многогрішний чи Ігнатович?
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ярослав до Козацький гетьман Павло Бут (Павлюк). Кумейки
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.