UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
  • Форуми
    • Вільна дискусія
    • Українська література
    • Українці й закордон
    • Музика, кіно, театр, художнє мистецтво
Головна » Регістрація » Видатні люди » Михайло Масютко

Михайло Масютко

«Що діється на Україні? Заворушення? Повстання? Чому в містах України так рідко чути українську мову і чому так густо чути її в таборах для політв’язнів?»
Михайло Масютко, «Заява до Верховної Ради України», 1966 р., один із героїв книги В.Чорновола «Лихо з розуму» (1967).
18 листопада 1918 р. народився, у с. Чаплинка на Херсонщині,
18 листопада 2001 в Луцьку упокоївся.
Побачив світ Михайло у родині вчителів. Пережив голодомор, розкуркулення родичів. У голодному 1933-му закінчив семирічку та вступив на робітфак при Херсонському педінституті. Наступного року поступив на мовно-літературний факультет Запорізького педінституту, у якому щойно було репресовано усю кафедру української філології. Михайло навчався, заробляв на життя на будівництві мосту через річку Московку. Він мав гострий аналітичний розум і часом не стримувався у словах, за що у 1936 р. був виключений із комсомолу. Наступного року Масютко на вечірці студентів згадував про голод 1933 р., про що добродії сигналізували, куди треба, і Михайла виключили з вишу. Товариш допоміг Масюткові влаштуватися вчителем української мови й літератури в с. Краєвщина Житомирської обл.
Заробив учитель копійку, вирішив напередодні дня народження справити пристойний одяг – і поїхав до Києва. Та по дорозі був заарештований за доносом, що ніби-то вів на вокзалі контрреволюційну пропаганду. Та влада зробила Масюткові інший подарунок: 17-го листопада отримав вирок: 5 р. ув’язнення і 3 р. позбавлення виборчих прав. Карався на Колимі, працював на золотих копальнях у вкрай тяжких умовах: обморозив пальці правої ноги, розбив коліно. А мати у великій зоні добилася перегляду справи. Через два роки Верховний суд СРСР скасував вирок, припинив справу за недостатністю доказів, Михайло був звільнений і реабілітований, але не мав права виїхати з Колими, тому викладав у школі німецьку мову. А мати билася, мов чайка при дорозі, щоб її приборкати, радянці ув’язнили на 6 р. сина Сергія, скоротили вік її чоловікові. У 1942 р. Михайла призвали в армію, перекинули на фронт.
Після війни повернувся до сім’ї, вчителював. Примудрився навіть одночасно навчатися у двох вишах: у Львівському поліграфічному та на філологічному факультеті Львівського педінституту. З поліграфічного перед захистом дипломної роботи був виключений, а диплом вчителя української мови та літератури отримав. У 1956 р. захистив диплом у Московському заочному поліграфічному інституті за фахом художній редактор друкованої продукції. 1957 переїхав до матері в Феодосію, викладав малювання, креслення, українську мову в школі й технікумі, збудував хату. Михайло Масютко знайшов собі пару на все життя. Його обраниця – подруга Олени Антонів, дружини В’ячеслава Чорновола, – Ганна Романишин.
Час так мчав! Михайло вийшов на вислугу, зосередився на літературній праці: писав статті, повісті, оповідання, друкувався в республіканській, обласній пресі Криму, Львівщини. Працював як художник-поліграфіст, оформляв книжки, для видавництва «Каменяр».
За часів «хрущовської відлиги», брав активну участь у самвидаві, за що потрапив під перший покіс дисидентів. Чи не єдиний з усього покосу Михайло під час слідства та суду залишався стійким і безкомпромісним, ні на кого не давав показів, не виправдовувався, не визнав за собою вини. З ним єдиним із засуджених мав розмову сам голова КГБ УРСР В.Нікітченко. Львівським закритим судом Масютко засуджений на шість років тюремного й табірного ув’язнення. У мордовському таборі суворого режиму ЖХ-385/1, с. Соснівка, незважаючи на стан здоров’я (виразка дванадцятипалої кишки, перенесена 4 р. тому складна онкооперація під серцем), Масютко працював вантажником аварійної бригади, поки не порозходилися післяопераційні шви. І звідти він написав «Заяву до Верховної Ради України», в якій поставив питання руба: «Що діється на Україні? Заворушення? Повстання? Чому в містах України так рідко чути українську мову і чому так густо чути її в таборах для політв’язнів? Чим пояснюється такий високий процент українців серед політв’язнів, який досягає до 60, а то й до всіх 70 відсотків?»
Після звільнення з ув’язнення (1971 рік) прописатися у Феодосії у власну хату не дозволили. Мусів осісти в селі Дніпряни поблизу Нової Каховки без права виїзду, під пильним наглядом агентів КГБ — і так аж до розвалу Радянського Союзу. Упродовж 30 років, які судилося прожити в Дніпрянах, Михайло Масютко написав більшість своїх літературних оповідань. За цей час інсульти атакували феноменальну пам’ять Михайла Масютка. Наприкінці життя вони з дружиною змушені були покинути рідну домівку і виїхати до Луцька. «Так у яку ж це тюрму везуть нас тепер?» – були останні слова 83-річного українського письменника, правозахисника Миха́йла Масютка.
18 листопада на день свого народження, нескореного українця не стало. Похований Масютко Михайло Савович у Луцьку на приміському кладовищі.

Лис 17, 2015Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Ангел з трояндоюВаршавський процес 18 листопада 1935 р.
You Might Also Like
 
Єлизавета Воронцова
 
4 жовтня 1772 р.
Comments: 1
  1. оксана семс
    5 years ago

    Мене звати Оксана Самс, і я хочу звернути Вашу увагу до українського населення, яки були вигнані зі своєї батьківщини в Польщі в Радянський Союз в 1946 році відповідно до договору від 9 вересня 1944 року “Про евакуацію українського населення з Польщі та польських громадян з території СРСР “між урядом СРСР і ПКНВ примусово евакуйовані і репатрійовани мови в СРСР Співдружності польських громадян української національності та Ялтинської конференції 1945 між трьома потужними лідерами Сталін, Рузвельт і Черчіль, які погодилися приєднати територію, яку згідно нацистсько-радянського пактуСталін і Гітлер домовилися віддати під контроль Радянському Союзу, у тому числі Керзону, та здійснювати переселення українського населення (1944-1946), які були польські громадяни в той час, в радянське рабство, де більшість людей відправляли до ГУЛАГу, Сибіру, або померали від голоду. Більшість з них вже мертві. Батьки моєї матері були серед них. Ніхто не компенсувал моій родині за цей злочин.
    Польський уряд продовжує ігнорувати права ціх людей, тому що вони української національності, не польської. Згідно закону Польши про репатріацію тількі люди польської національності могут бути репатрійовані назад до Польщі. Вони були вивезені в Радянське рабство, тобто на примусови роботи на державні господарства та їх нерухоме майно, землі та інше майно, сельхоз. обладнання та меблі. скотину. зерно забрали до Польщі. Вони досі не отримали жодної компенсації за майно, яке залишилися в Польщі та прав людей, якихбуло переселення незаконно, як польських громадян української національності на примусові роботи. Ніхто не хоче повернути ім права людини, згідно з Декларації прав людини. Тобто ці люди були позбавлені своїх прав примусово,тільки мають право на смерть та знущання, зникнути з лиця землі, чого хочут лидери ців держав, яки вчинили цей злочин. Моя мати вже померла в травні 2013 року, не могла більше чекати правосуддя. Ще одна жертва цього злочину зникла, як і багато з них.
    Переселення проводилося під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р. Жимерського та ген. С. Моссора, примусово, із застосуванням військової сили і супроводжувалось позбавлення прав українців на землю, ліквідацією культурно-освітніх установ, Греко-католицької церкви.

    Є вирок Конституційного Трибуналу Речі Посполитої Польської від 19 грудня 2002 року (Wyrok Trybunalu Konstytucyjnego Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 19 grudnia 2002 roku Sygn. akt K 33/02), в якому констатовано, що угода від 9 вересня 1944 року «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» не мала жодних правових підстав для її підписання, а дії, пов’язані з виконанням її умов з примусової евакуації, є незаконними, тому що угода від 09.09.1944 року не мала юридичної сили, бо ніколи не була надрукована в «Dzienniku Ustaw» чого вимагає законодавство Речи Посполитої Польської.

    Рада Європи Парламентської Асамблеї Резолюція №. 1481 про необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів (25.01.2006.)
    Вона засудила “масові порушення прав людини, вчинені тоталітарними комуністичними режимами і висловлює співчуття, розуміння і визнання жертвам цих злочинів». Вона також сказала, що є порушенням “включені індивідуальні та колективні вбивства і страти, смерть у концентраційних таборах, голод, депортації, тортури, рабську працю та інші форми масового фізичного терору.”.
    Угода від 9 вересня 1944 року, відноситься до групи – військові злочини та злочини проти людства, оскільки умови закладені в ній та методи їх виконання були явно примусовими, позиціонувалась як міжнародна, але жодна з сторін не ратифікувала іїю
    За своїм статусом більшість депортованих належала до категорії спец, переселенців. Відстутність житла, предметів першої необхідності, медикаментів та продовольства особливо гостро позначились на перших партіях депортованих. Після приїзду людей підселяли в будинки місцевих жителів “за рахунок ущільнення”.
    Уряд України не принял закон визнає, що угода про 09.09.1944 року, підписаний в Любліні, Польща, як міжнародний злочин та не засудил примусову евакуацію, той факт, що триває політична репресія вже 71 років, та не тілько для людей, які були насильно евакуйовані, але і їхні нащадки, яки народився в СРСР, а зараз Україна, як змушені мешкати, де вони отримали важкі психічні травми у зв’язку з втратою історичній батьківщині, і матеріальну втрату через неможливість використовувати майно, якє є їх спадщина, яка знаходиться напостійном місце проживання в Польщі.

    Я зробила фільм про насильне виселення українців з Польщі, який можно подивитися на Youtube: https://youtu.be/Ztn-3L_RONw (Victims of Power) and on Vimeo https://vimeo.com/131981709.

    Дякую за Вашу увагу.

    З повагою,
    Оксана Самс

    ReplyCancel

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image5 years ago 1 Comment Видатні люди742
Недавні записи
  • Наші словенятка
  • Харитинка чи Джоконда?
  • Петербург – колонія культурних українців
  • «Нам нема місця на своїй землі»
  • Льова Задов
Позначки
поетписьменникчервоний тероркозацтвоживописецьЗапоріжжяХарківБогдан ХмельницькийхудожникІван АйвазовськийТарас ШевченкоскульпторОлег ОльжичперекладачАполлон СкальковськийСергій КорольовПавло ПолуботокОлександр РубецьІван ФранкоОлексій ПеровськийКирил РозумовськийгетьманІван КотляревськийЮрій ШухевичфілологфольклористісторикОсип БодянськийЧернівціросійсько-турецька війнаПотьомкіндекабристиПереяславський договірГригорій ТарновськийВолодимир АлександровНестор Махноісторик прававчений-криміналістОлександр КістяківськийІван СокульськийКарл БрюлловГанна БарвінокОлександра БілозерськаТроцькийГригорій Жученко
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ганна Черкаська до Іван Кавалерідзе
  • Наталія Семененко до Замурований заживо за слово правди
  • Микола Козак до Іван Кавалерідзе
  • Валько Ольга до «Нам нема місця на своїй землі»
  • Ганна Черкаська до Козацький гетьман Павло Бут (Павлюк). Кумейки
Сторінки
  • Frontpage
  • Нагадати пароль
  • Регістрація
2015 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.