І такі часи бували, коли армію України не розкрадали, а творили й перемагали…
20 квітня 1622 р. у власному будинку в Києві помер державник, гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич Сагайдачний. Поховали його на території Братського монастиря «з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних».
У 1570 р. в селі Кульчиці на Самбірщині в сім’ї шляхтича, народився Петро Конашевич, син-одинак, який успадкував сімейний герб і світлий розум. Хлопчина рано лишився сиротою, тому його вихованням опікувався Костянтин Острозький. Петро навчався в Острозькій академії та в школі Львівського братства, де подружився з майбутнім митрополитом Іовом Борецьким. Петро Конашевич мав хист до наук, писав наукові розвідки, наприклад, твір «Пояснення про унію» та низки віршів.
20-річного Петра Конашевича обвінчали із 16-річною шляхтянкою Анастасією Повченською у церкві Флора і Лавра рідного села.
Родина молодих мешкала в Києві у власному маєтку, котрий пізніше Петро Сагайдачний використовував як тимчасову гетьманську резиденцію. Незабаром у них з’явився син Лукаш. Знаючи відданість чоловіка рожево пінному цвіту гречки, Анастасія Конашевич так зустріла першу пліткарку, що іншим навіки заціпило говорити про стрибки Петра в бік. Петро Конашевич служив домашнім учителем, а також помічником київського судді Івана Аксака. у домі судді Стефана Аксака.
У 30 років потрапив ще до однієї академії – на Січ у гирлі річки Чортомлик. Конашевича, який за хвилину випускав від 8 до 10 стріл, визнали неабияким лучником, кращим хіба покійний Байда міг бути. «Сагайдачний, та й годі!» – вирвалося у когось. Отак слово вирвалося на волю – і полетіло, став тоді Конашевич Сагайдачним. Часи тоді були паскудні – схожі на теперішні: за 10 років 15 гетьманів змінилося. Вивчив козак стратегію, тактику, сформувався як полководець; побував і обозним, і кошовим отаманом і гетьманом.
У бездержавній Україні Сагайдачному дісталося військо на 4 тисячі степових піратів, спортсменів, які полювали на людоловів. Гетьман юрбу перетворив на професійне вишколене військо. Сам не пив і козаків до цього привчив. Усі вивчили пішу та кінну службу, стріляли з мушкетів, орудували шаблею, списом, кидали ножі. Кожна сотня мала вузьких спеціалістів: розвідників-пластунів, гармашів. Сагайдачний запровадив скорострільний рушничний бій, мотузяні драбини з гаком; знаки сурмою, ракетами. Військовий геній гетьмана, вміння не канючити гроші у ліжко-партнерів, а здобувати їх, дало можливість утримувати справжнє військо на 40 тисяч козаків.
Гетьман Сагайдачний кожного року мав перемоги загальноєвропейського значення; зламав світову традицію: 300 років на Порту не сміли нападати, а бездержавні козаки нападали й перемагали. Сагайдачний контролював Чорне море і мріяв про український Крим. Про козаків Сагайдачного заспівали:
Була Варна колись славна,
Славнішії козаки,
Що ту Варну дістали
І в ній турків забрали.
У 1605 р. козаки Конашевича вистежили 10 галер, позичили у них турецькі гармати для здобуття фортеці Варни. Отут вперше пролунало прізвище гармаша Засядька. Побіжно запорожці визволили 6 тисяч невільників, захопили знаних турків для обміну на запорожців. Взяли січовики 180 т золотої здобичі, третю частину закопали в урочищі Сагайдачного і залишили заначку для нащадків.
У 1606-му – успішна морська експедиція на Кілію та Білгород; захоплення 10 галер гумконвою.
1607 – героїчний рейд на Очаків і Перекоп.
1608 – прогулянка берегами Анатолії.
1609 – 16 козацьких чайок побували в гирлі Дунаю, атакували Кілію, Білгород, Ізмаїл.
Сяйна Порта, найбільша держава світу, мобілізувала всі свої сили проти армії геніального провідника, але не додумалася назвати це словом АТО.
Наступні роки дії Сагайдачного були бінарними: він встигав дати раду Московщині, але не дуже, щоб Польщу не підносити; і навести лад у Криму.
У 1614 р. козаки взяли добре укріплену гавань міста коханців – Синоп; визволили велику кількість невільників.
У 1616 р. проводом Сагайдачного козаки взяли турецьку фортецю Кафу з найбільшим у Криму невільницьким ринком.
Славу полководця Сагайдачний здобув у московському 1617—1618 рр. і турецькому — 1621-го походах.
У 1618 році поляки звернулися до Сагайдачного з проханням допомогти королю Владиславу, котрий вирушив під Москву. З 20 000 козаків Сагайдачний здобув Ливни і Єльци, розбив московські ополчення Пожарського й Волконського, дорогою зруйнував усі московські фортеці; визволив з полону королевича Владислава. 14 жовтня 1618 р. гетьман прийняв капітуляцію московського царя.
За видатні заслуги в боротьбі з турками Сагайдачний був обраний головою Європейської ліги християнської міліції, що мала на меті боротьбу з турками та недопущення їх у Європу.
Під час Хотинської битви (1621 р.) в результаті якої було перекрито шлях туркам до Європи, гетьман кожного дня здобував перемоги. Султан Осман ІІ клявся, що не буде їсти-пити, доки не приведуть йому «сивого пса Сагайдачного». Довелося туркам просити миру. Отевіль писав: « Під час цього походу козаки творили справжні дива». У вересні 1621 р. гетьман був тяжко поранений зброєю з отрутою. Переможець повернувся до Києва, дав раду справам освіти й релігії, родинним проблемам.
У 1615 р. Сагайдачний із усім Військом Запорізьким вступив до Київського братства, що дало останньому матеріальну та військову підтримку. У 1620 р. завдяки своєму авторитету гетьман домігся того, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох українських священиків, і відновив Київську митрополію.
Оскільки голова родини майже весь час присвячував спорту – полюванню на ворога, бойова, гонорова пані Сагайдачна давала лад господарству. Нерідко Анастасія з виховною метою очолювала загін охорони й робила наїзди на не дуже чемних сусідів (про що свідчать судові позови). Про сина Лукаша відомо, що в 1618 році він прибув на навчання до Замойської академії та був записаний як Lucas Petri Konaszewicz.
Сагайдачний був неговірким, стриманим, але плекав свої звички: тютюн, люльку та жінку-моргульку; весняні ночі з подільською шинкаркою наблизили смерть гетьмана.
Перед смертю у своєму заповіті гетьман призначив опікунів для дружини — київського митрополита Іова Борецького та наступника на гетьманській посаді Оліфера Голуба. Анастасія в 1624 році удруге вийшла заміж за шляхтича Івана Пйончинського та мешкала в маєтку неподалік с. Вирва.
20 квітня упокоївся великий державник України – гетьман Петро Сагайдачний. Петро Сагайдачний похований в Києві на території Києво-Могилянської академії, радянці знищили його могилу й збудували на тому місці їдальню.
Шабля Сагайдачного зберігається в музеї Кракова.
Письменник Костянтин Паустовський завжди з гордістю розповідав друзям про те, що зачинателем славного роду Сагайдачних-Конашевичів-Паустовських є гетьман запорозьких козаків. У Києві, в будинку діда Паустовський знайшов написану латиною гетьманську грамоту – “універсал”, мідну печатку з гербом часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та кілька козацьких люльок. Костянтин Паустовський оспівав славне козацтво у лебединій пісні – “Повісті про життя”, бо “людина не може жити без батьківщини, як не може жити без серця”. А серце за походженням – козацьке, запорозьке.
Залишити відповідь