І кому не відома ця голомоза постать із триповерховою потилицею, яку й за сто років не наїси; низенький, огрядний, дебелий козак, який сидить навпроти писаря, спиною до глядача!? Такої фактури серед українців годі й шукати, такий тільки в панських хоромах може блукати. Саме там і надибав Рєпін бажане. Це предводитель дворянства Катеринославської губернії, генерал Георгій Петрович Алексєєв.
Народився Жорж 14 (26) травня 1834 р. у родовій садибі Котівка Новомосковського повіту (нині Магдалинівського району) на Катеринославщині. Його батько губернський секретар Петро Дмитрович Алексєєв у 1829 р. вінчався з донькою полтавського поміщика Іллі Івановича Запорозького Варварою Іллівною в Андріївській церкві села Засулля Лубенського повіту Полтавської губернії.
По материній лінії Георгій Алексєєв був козацького гетьманського роду. Його дід Дмитро Ларіонович був одружений із Варварою Іванівною Селецькою, дочкою Катеринославського губернатора, матір’ю якої була Марія Данилівна Апостол, правнучка гетьмана Данила Апостола. Від цього шлюбу народився батько Георгія Петровича – Петро Дмитрович. Пам’ять про свого предка – гетьмана Данила Павловича Апостола Георгій Петрович високо шанував усе життя. Жорж був не тільки нащадком гетьмана Апостола, був племінником Ганни Дмитрівни Алексєєвої, яка у 1818 р. одружилася з Григором Степановичем Тарновським.
Трирічним Жорж лишився без батька. Петро Дмитрович помер у 1837 р. Від батька Георгій Петрович успадкував родовий маєток Котівку, села Фощове, Єленське, Заплавське та хутір Осокорівщину. Всього 14883 десятини землі та 1453 кріпаків чоловічої статі.
Юний Жорж місяцями жив у Качанівці у тітки Ганни Дмитрівни Тарновської, цікавився колекцією Григорія Тарновського, запалився бажанням мати власну – почав із нумізматики. У рідному Катеринославі закінчив класичну гімназію. У 22 роки отримав ступінь кандидата юридичних наук у Харківському університеті. Службову кар’єру Георгій почав у Петербурзі у квітні 1856 р. в чині колезького секретаря. Просувався щаблями «Табелі про ранги»:
– у 1862 р. він став камер-юнкером Двору,
– у 1866 р. — надвірним радником,
– у 1870 р. — колезьким радником,
– у 1874 р. — камергером Двору.
Закінчив свою кар’єру Георгій Петрович гофмейстером (придворний чин, управляючого штатом і фінансами імператорського двору) при Олександрі III, тайним радником Державної ради.
Кавалер усіх російських орденів (крім Андрія Первозванного).
З вересня 1874 р. до 22 травня 1886 р. був предводителем дворянства Катеринославщини, як і його дід Дмитро Ларіонович Алексєєв.
Георгій Алексєєв одружився з француженкою на ім’я Марія-Лізавета-Анжель, дочкою графа Дюбрель-Геліон-Дело-Геронієр. Вдома її величали просто — Анжель Петрівна. У Алексєєвих було двоє дітей — Віра й Ольга.
Старша Ольга була красунею, вона мала запрошення на бал з приводу повноліття спадкоємця престолу. Кажуть, стежила за модою, дуже затягувалася корсетом і ребро вросло в легені. Лікарі були безсилі, тому вона померла 16-річною.
На пам’ять про дочку Георгій Алексєєв побудував церкву в с. Котівці. Перед церквою, на місці, де любила сидіти Ольга, поклали великий камінь із написом: «Щоб очі твої дивитися на храм уночі та вдень». Долину, де любила гуляти дівчина, люди величають Ольжиною.
Віра вийшла заміж за князя Миколу Петровича Урусова (1863–1918), гродненського та полтавського губернатора, останнього катеринославського предводителя дворянства (у 1908–1917 рр.).
Георгій Алексєєв був почесним наглядачем і попечителем шкіл, гімназій, притулків для дітей. Щоб вивчити педагогічні питання, він на два роки виїхав до Німеччини, Франції, Бельгії. Капітал «імені Алексєєва Г.П.» зберігав не в офшорах, а у міській Думі, відсотки з нього йшли на благодійні справи. Георгій Петрович чимало грошей жертвував на чоловічу гімназію, на придбання книжок для міських бібліотек, придбання книг для навчальних закладів, на влаштування притулків для підкинутих дітей, на церкви. Упродовж 10 років був почесним доглядачем Катеринославського повітового училища. За ці роки з особистих коштів пожертвував 10 233 руб. на утримання училища, ремонт будівлі, меблів, оплату навчання сироти від дворян, одяг для учнів, платню вчителям, нагородження і розваги учнів.
Г.П. Алексєєв придбав будинок у Катеринославі (нині проспект Д. Яворницького, 102). Влітку мешкав у с. Котівка, решту часу – в Санкт-Петербурзі та Катеринославі.
У Котівці половецькі кам’яні статуї прикрашали паркові алеї садиби. Генерал Алексєєв зібрав величезний архівний, книжковий фонд (10 647 назв та більше 15 000 томів). У бібліотеці зберігались шість томів мемуарів сина гетьмана Павла Даниловича Апостола (французькою мовою). Приватна колекція гетьманського нащадка налічувала «Євангеліє» 28 мовами (арабською, вірменською, угорською, голландською, грецькою, англійською, іспанською, латинською, португальською, турецькою, японською та іншими)
Власник бібліотеки на професійному рівні займався античною нумізматикою, його праця «Про рідкісні херсонські монети часів князя святого Володимира» витримала два видання. Нумізматичний відділ його колекції вважався третім у Росії, після колекції великого князя Олександра Михайловича та графа І.І. Толстого.
Котовка стала не тільки своєрідним приватним музеєм і бібліотекою, тут були предмети козацької старовини, зброя, килими, унікальна колекція картин, вироби з дніпровського бурштину, порцеляни, скла.
Дмитро Яворницький поставив колекцію Георгія Алексєєва в один ряд із колекціями Василя Тарновського в Качанівці Чернігівської губернії та Олександра Поля у Катеринославі.
У Петербурзі Ілля Рєпін побачив унікальну потилицю та блискучу лисину генерала, він запалився бажанням увічнити їх на картині. Зрозуміло, що Алексєєв ні за які гроші не хотів позувати, але він не знав, що Рєпін і Яворницький – майстри своєї справи. Не хоче позувати за гроші? Зробить задаром.
Георгій Петрович Алексєєв запросив побратимів на сніданок. За столом гетьманського нащадка були три красуні: молода дружина, донечки. Після сніданку генерал роздобрів і втратив пильність. Чоловіки пішли до кабінету. Яворницький витягнув із кишені кілька старовинних монет, і вони почали розглядати їх. Ілля Юхимович примостився за спиною і тихенько заніс до своєї книжечки тили хазяїна.
Коли картина «Запорожці» була виставлена в Третьяковській галереї, генерал, який мимоволі став натурником, приїхав до Москви. Зустрівшись з ним та Рєпіним, Яворницький запросив до галереї. Біля картини відбулася досить цікава розмова:
– А гляньте, Георгію Петровичу, — сказав Яворницький, — на козака, який сидить на діжці, така, як ваша, потилиця.
– Як же ви насмілилися зробити це без мого дозволу? Коли ж це ви встигли змалювати?
Рєпін засміявся.
– Це тоді, коли ви розглядали монети.
– Ну, гаразд, тепер уже нічого не вдієш. У мене до вас прохання: не кажіть більше нікому, що це моя потилиця, бо засміють старого дурня».
Цей образ прозвали «Білою свиткою». Дісталося за нього Рєпіну і від генерала Алексєєва, і від «професійних патріотів», тому цей образ у Харківському варіанті картини відсутній, але упертюх-художник зобразив білу свиту на передньому плані.
14 (26) лютого 1914 р. у Катеринославі на 80-му році помер член Ради міністра внутрішніх справ генерал Алексєєв Георгій Петрович.
Після смерті Георгія Петровича Алексєєва деякі речі з його колекції, частина архіву, книги, художній портрет потрапили до музею ім. О. Поля.
Залишити відповідь