Кажуть, Аврора Крейсер – не найстаріша єврейка Петербурга, а дітище українця Ратника. Таки да, Ксаверій Ксаверійович Ратник – головний творець крейсера «Аврора». 
Ксаверій побачив світ у Миколаєві 1852 року у сім’ї дворян-воїнів, про що свідчить прізвище Ратник (Ратнік). Закінчив у Санкт-Петербурзі Технічне училище Морського відомства; служив інженером-механіком при канонірських човнах «Тюлень» і «Секира» Каспійської флотилії. Брав участь у будівництві кількох військових броненосців на Чорному морі (Севастополь, Миколаїв).
Зрештою, його перевели до Санкт-Петербурга. Українець став директором казенного Балтійського заводу, найбільшого суднобудівного підприємства царської Росії; автором і реалізатором проекту будівництва в 1897—1900 рр. крейсера I рангу «Аврора». Цей 124-метровий корабель перший бій приймав у легендарній Цусимі. Він отримав 18 поранень, втратив у бою свого капітана та кожного сьомого моряка, але не здався. «Аврора» втекла від японців, «доповзла» до Маніли, підлікувалася та повернулася в Кронштадт. Увійшов корабель в історію холостим пострілом 25 жовтня 1917 р. Із кораблів тієї епохи до наших днів дожили тільки «Аврора» та броненосець «Мікаса» в Японії.
А убитий горем через поразку в бою та плітками про те, хто винуватий у цусимському розгромі, дбаючи про власну честь, генерал-лейтенант Ксаверій Ратник подав у відставку «за домашніми обставинами».
Разом із дуже немаленькою родиною він повернувся в Україну.
Купив будинок у курортному висілку Борова під Києвом, де оселився з сім’єю. 
Відставний генерал Ратник спроектував поруч будівлю-корабель: кімнати-каюти, балкон, що проходив трьома сторонами оселі, генерал-лейтенант називав капітанським мостиком. На нього капітан частенько виходив із морським біноклем, оглядав розбитий ним парк, побудовану для селян каплицю, бібліотеку, ставки, у яких дозволив селянам безкоштовно ловити рибу (Чи здатні на таке наші генерали?)
Для безхатченків Ратник відкрив нічліжку, де вони столярною чи слюсарною роботою заробляли собі на хліб. Займався Ксаверій Ксаверійович живописом і сільським господарством. На фастівських чорноземах безхатченки Ратника вирощували кавуни, дині, помідори, а в садах розвели черешні, аличу, айву.
Коли стався Жовтневий переворот, генерал зібрав усе золото, майно родини та роздав його селянам, щоб не годувати владу, яка вправно відбирала та ділила. У своєму селі 72-річний Ксаверій Ратник помер навесні 1924 року, тут він і похований.
А після смерті голови сімейства почались проблеми у його рідних. Сім’ю виселили в «більш економний будинок», у домі-кораблі створили дослідну станцію овочівництва, де вона й сьогодні існує.
Старший син Петро змушений був тікати в Польщу, середнього Никанора розстріляли у 1937-му, молодша дочка Віра змінила прізвище й довго не признавалася синові, що він онук генерала – батька легендарної «Аврори». Її чоловік і син будували риболовецькі судна на київському заводі «Ленінська кузня».
Чи ж настане пора українцям жити й українській Україні служити?
Дякую Andriy Gladchenko за надані матеріали
Залишити відповідь