Диґама

– От біда: не вмер Данило, так болячка задавила! – мітингує Хомівна. – Восьмий десяток живу без літери «ґ» – і нічого. А тепер малому треба повідомлення про цю букву робити. Невже не все’дно «г» чи «ґ»?
– А ти сама вирішуй чи є різниця:
Сірко собі гав та гав, аби піймати ґав
Гайда, діти! – Ґайда грає! (пастуший музичний інструмент).
Малу Ганку посадили на ґанку.
Ходив на гулі, доки не дістав ґулі.
На чому б заграти, аби не потрапить за ґрати (до буцегарні, у цугундер).
– Та да, значення різні. Але ж таких слів мало, ми в школі учили всього десять слів із звуком «ґ»
-Не зовсім так. От, дивись: спокон віків українці вживали звук [ɡ] [Ґ] у питомо українських словах: ґава, ґудз, ґуля, ґлей; у звуконаслідувальних словах ґеґати, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, дзиґ, дзиґа, хуґа. У словнику Бориса Грінченка на 8 сторінках подаються 270 слів із початковим ґ, а всього слів з цією буквою в словнику 527.
– Багатенько, всі не запам’ятаєш, – підбиває підсумки сусідка.
– Але це не все. Є ще іншомовні слова – власні назви. Крім того, у загальних назвах іншомовних слів теж треба писати «ґ», щоб не змінити значення слова. Наприклад, німецьке слово гут означає капелюх, а слово ґут означає добре.
– І що завжди писали такі гачки?
– Ні. У пам’ятках староукраїнської мови з XIV століття [ɡ] передавався на письмі буквосполукою «кг» кгвалт, кгрунт, Кгедимін. Особливе написання «ґ» вперше застосували у Пересопницькому Євангелії (1556—1561).
– Це в тому, на якому присягають президенти?
– Так, у тому. Ґ ввів до абетки Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці» 1619 року. Ректор Київської братської школи видав свою працю у друкарні братського монастиря м. Єв’ю біля Вільна.
– Ти ба… Він сам такий гачок утнув?
– Він запозичив курсивний різновид грецької гамми (γ), тому назвав її дигама і відносив літеру «яко от грековь при взята», одночасно застерігав від уживання ґ як варіанту г – це різні літери. Дигаму використовував Памво Беринда у «Лексиконі» (1627), цей словник він укладав понад 30 років.
«Граматику» Смотрицького Ломоносов називав «вратами ученості». Цим підручником послуговувалися упродовж 150 років українці, білоруси й росіяни, за що він потрапив до книги рекордів Гіннесса.
У 1933 році літеру, за вказівкою Постишева, вилучили з правопису як буржуазно-націоналістичну. З 1990 року проривний ґ був реабілітований і посів п’яте місце нашого алфавіту.
– Ти диви, навіть букви у нас багатостраждальні…