– І чого б то я либився? Що стареньку пісню слухаю? – напала на мене Хомівна.
– Ні, сонечко, просто пісенька про жовті черевики нагадала мені історичний цурес у Будапешті. Пригадай, повстання 1956-го! Воно було мирним, безкровним, але 31-го жовтня чекісти в цивільному організували вихід повстанців до міському партії, щоб розігнати «сталіністів». «Бики-провокатори» влаштували перестрілку; кров, убиті, поранені підігріли градус – і натовп увірвався в будівлю й влаштував суд лінча. Москва оголосила, що це робота «банд емігрантів-хортистів», хоч жодного бойовика-емігранта не впіймали. У перші числа листопада у Будапешті свідомі повстанці відловлювали та вішали на деревах офіцерів держбезпеки. Їх впізнавали за однаковими жовтими черевиками, виданими господарським управлінням.
4 листопада 1956 р. радянські війська почали штурм Будапешта. Збройний спротив у Будапешті тривав до 10 листопада 1956 р.
– Отакої, які несподівані паралелі!
