3 листопада 1943 р. почалася Київська наступальна операція радянських військ. Перед початком форсування Дніпра відбулося засідання, його свідком був офіцер із особливих доручень (порученець) командувача 1-м Українським фронтом Ватутіна – Юрій Коваленко.
Командирів непокоїло: у що одягнути 300 тисяч мобілізованих, заступник Верховного головнокомандувача Жуков відповів: «Как во что? В чем пришли, в том воевать будут!» Коли ж зайшла мова про озброєння призовників, заступник командувача 1-м Українським фронтом по тилу генерал Кулешов доповів, що на складах є тільки 100 тисяч трьохлінійок. На що маршал відрізав: «Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов – и из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!»
Командувач Білоруським фронтом генерал Костянтин Рокосовський зауважив, що це не по людськи; запропонував послати до Москви кур’єра, який би доповів обставини й попросив допомоги з озброєнням та обмундируванням.
На що Жуков видав: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. Нахрена обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они – предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать».
Більше читайте тут: http://www.unian.ua/…/405120-zvilnennya-kieva-sotni…
Так зване “звільнення Києва до річниці Великого Жовтня”… – одна з найтрагічніших для України подій за роки другої світової війни. Нещодавно офіційно визнали, що під час визволення Києва тільки на Лютізькому напрямку загинуло 400 тисяч бійців; на Букринському плацдармі полягло 650 тисяч…
Віктор Король: «справжні герої цієї битви за Дніпро солдати, солдати і (ще раз наголошую!) солдати! І ті ж самі «чорносвиточники». Вони не відзначені. З 2 438 героїв – тільки половина солдат. А то 47 генералів, які потопили стільки народу, – Герої Радянського Союзу! І вони в історії залишилися».
Письменник Анатолій Дімаров – чорносвиточник, дивом вижив, його спогади про Київ 1943-го є в Інтернеті.
Російський письменник Віктор Астаф’єв бачив все на власні очі й написав “Прокляті та вбиті”, де назвав битву за Дніпро страшнішою за курську та сталінградську.
Я з дитинства пам’ятаю розмову бабунечки з дядьком Дмитром. Він тоді ховався в плавнях, розповідав, що половину листопада Дніпро був червоним, трупи пливли шарами (2-3 поверхи).
https://www.radiosvoboda.org/a/25160168.html
