-От питання до тебе маю, – не заспокоюється Хомівна, – вчора ти казала про Софію Бодуе́н де Куртене́, згадала її батька-мовознавця. Чи це не той, що «Гло́кая ку́здра ште́ко будлану́ла бо́кра и курдя́чит бокрёнка»?
-Ні, Сонечко, ця штучна фраза учня Бодуена де Куртене – Лева Щерби з лекцій 1928-го року. Але мене завжди гріють інші слова Щерби: «Бодуен де Куртене не був нічиїм учнем, не належав до жодної школи», але став Учителем для низки видатних мовознавців, фундатором трьох лінгвістичних шкіл — казанської, петербурзької та варшавської». Він основоположник фонології та морфонології. Із його ім’ям пов’язують появу соціолінгвістики, психолінгвістики, структурної лінгвістики, теорії універсалій, теорії комунікації.
-Ти згадувала, що він мав монархічне походження?
– Так, професор Ян Бодуен де Куртене — нащадок хрестоносців, єрусалимського короля Болдуїна (Бодуен II де Бур – король Ієрусалиму), імператорів Латинської імперії (Балдуін II де Куртене) та французьких королів (Людовика VI ). Одним із предків де Куртене був французький аристократ, який перебрався до Польщі за часів правління короля Августа II Сильного.
Народився Ян Нєці́слав Іґна́ци (Іва́н Олекса́ндрович) Бодуе́н де Куртене́ (пол. Jan Niecisław Ignacy Baudouin de Courtenay, рос. Иван Александрович Бодуэн де Куртенэ). 13 березня 1845 р. в Радзиміні поблизу Варшави. Отримав чудову домашню освіту, продовжив навчання у Варшаві в реальному училищі. Уже тоді Бодуен де Куртене відзначився критичним складом розуму та незалежністю суджень, широким світоглядом і багатогранністю. У 1862 р. вступив до Головної школи, навчального закладу, на основі якого був заснований Варшавський університет. У 1866 р. закінчив навчання на факультеті історії та філології зі ступенем магістра та премією від Міністерства освіти Російської імперії. На отримані гроші продовжив вивчати порівняльну граматику індоєвропейських мов, історію польської мови, санскрит, литовську, слов’янські мови та говірки у Празі, Єні та Берліні. В 1870 р. в університеті Лейпцига захистив докторську дисертацію польською мовою «Про давньопольську мову до XIV століття». У Росії його звання не визнали, тому довелося у Санкт-Петербурзі захищати магістра порівняльного мовознавства. У С.-Петербурзі з 1871 працював на посаді приват-доцента, був першим викладачем порівняльної граматики індоєвропейських мов в університеті.
У 1871 році був обраний доцентом історико-філологічного факультету Київського університету (перешкодою для переїзду послужило польське походження), 1883-го його запрошували в Белград, 1885-го — у Харків…
-Потім два роки вчений подорожував землями Австро-Угорщини та Італії, де вивчав слов’янські говори, записував їх фонетичні особливості, розробив свою систему транскрипції. Свої розвідки вчений писав на есперанто, італійською, литовською, німецькою, польською, російською, словенською, французькою, чеською. Аристократ був переконаний: «немає мов привілейованих, аристократичних, усі мови заслуговують на увагу мовознавця і всебічного вивчення».
Наукову діяльність починав під керівництвом І.Срезневського. Упродовж 1875–1883 рр. Бодуен де Куртене – професор Казанського університету створив лінгвістичну школу, домігся відновлення кафедри тюркських і фінських мов, викладання татарської; доводив потребу вивчення мов місцевих народів — татар, марійців, чувашів.
Віктор Шкловський писав: «Кажуть, коли йому в Казані вкрай набридла поліція, запитуючи про зв’язки та походження, то професор замовив картки з означенням: «І.О.Бодуен де Куртене. Єрусалимський король». Разом із БдК була дружина Цезарія Прифкова (1841—1878). Старша за чоловіка на чотири роки Цезарія кохала і була коханою. Довго їм доля не давала дітей, нарешті у 37 родина чекала близнюків. Під час пізніх пологів дружина померла. Бодуен де Куртене опублікував некролог: «Янгол кохання, доброти та прощення, лише смертю своєю засмутила кохаюче її серце» («Anioł miłości, dobroci i przebaczenia, jedynie śmiercią swoją zasmuciła kochające ją serca.»).
-Другою жінкою була молодша на 12 років Ромуальда Яніна з дому Багницька. 
Вона народилася під Києвом, закінчила Бестужевські курси в Петербурзі, була автором історичних досліджень, письменницею, друкувалася в польській, російській, чеській пресі. У їхньому шлюбі було п’ятеро дітей, серед яких
-син Святослав – юрист і дипломат;
-перша донька була названа на честь першої дружини – Цезарія Бодуен де Куртене (1885–1967) – професор етнографії Варшавського університету, після завершення Другої Світової війни – ректор Польського університету в Лондоні; її першим чоловіком був Макс Фасмер; 
– донька, Софія Бодуен де Куртене (1887—1967) — художниця, бойчукістка.
– 1883–93 рр. – професор Юр’ївського (Дерптського, нині Тартуського університету), 1893– 1900 рр. – Краківського, Ягеллонського, 1900–18 рр. – Петербурзького, де заснував Петербурзьку школу мовників. У цей період життя мав тісний зв’язок з місцевою українською громадою, був членом НТШ.
У багатьох працях Бодуена де Куртене розглядав питання української мови та літератури, виступав проти обмежень царським урядом вживання української мови. Листувався з І. Франком, В. Гнатюком, у статті «З фольклорних дрібниць» високо оцінив діяльність Гнатюка. У статті «Українське питання з позанаціональної точки зору» («Українське життя», 1913 р.) виступав за право українців використовувати свою рідну мову в усіх сферах життя, мати свої початкові, середні та вищі школи, боровся за вільний розвиток усіх жанрів української літератури. За це влада кваліфікувала професора як сепаратиста, державного злочинця. Знав Бодуен де Куртене, що його листування контролюється, але сміливо описував час, дуже схожий на наш сучасний: «У нас дві війни: одна з «зовнішнім ворогом», далеко в Маньчжурії, друга — з «внутрішнім ворогом», що ведеться з допомогою «внутрішніх друзів», тобто таємної поліції, двірників, жандармів, «чорної сотні», інтелігентних хуліганів…» (І.Ягичу, 7 січня 1905 р.). «Якийсь безпросвітний туман ідіотства, нахабності, жорстокості та кровожерливості. А благословення всьому цьому йде «з висоти престолу»…» (Л.Щербі — 11 вересня 1906 р.). Бодуен де Куртене брав активну участь у політиці, виступав за культурну самостійність Польщі та рівні з російською мовою права на вживання польської мови.
Кілька разів був заарештований поліцією. У 1914 р. у Петербурзі – за видання брошури «Національна і територіальна ознака в автономії», написаної 1906 р. Професор був звинувачений в антидержавній діяльності й запроторений на три місяці у «Хрести». Звідти він писав О.Шахматову 15 грудня 1914 р.: «Веду регулярне життя: встаю о 6 годині, лягаю об 11 або ж близько 11-ої, гімнастикуюсь, «гуляю» двічі на день, …узагалі «благоденствую». — Втім, тут те ж саме, що й у великій в’язниці, яку називають сучасною державою. …І, мабуть, багато в чому тут начебто ліпше: ясно, без натяків, без лицемірства. Начальство досить пристойне і набагато краще за різних пп. міністрів і т.п.».
– Після відновлення у 1918 незалежності Польщі Бодуен де Куртене повернувся на батьківщину. У 1919 – 1929 рр. – почесний професор та завідувач кафедри порівняльного мовознавства Варшавського університету.
– У 1922 попри бажання самого Бодуена де Куртене був висунутий національними меншинами країни кандидатом у Президенти Польщі. Набрав 105 (19,04%) голосів.
– У 1927 р. Ян Нєціслав Бодуен де Куртене оголосив про вихід із Римо-католицької церкви без приєднання до якої-небудь іншої церкви.
3 листопада 1929 р. у Варшаві мовознавець помер. Похований на Варшавському євангельсько-реформаторському (Кальвіністському) цвинтарі.
У некролозі з нагоди смерті Бодуена де Куртене його відданий учень і біограф Лев Щерба написав: «Він був завжди і скрізь у незгоді з «можновладцями». Лицемірство, брехня та насильство були для нього органічно нестерпні. І у своїх виступах на захист пригноблених… він не рахувався ні з чим, часто доходячи при цьому до донкіхотства, і здавався одним кумедним і незручним диваком, а іншим — небезпечним і злісним маніяком. Для тих, хто знав його ближче, він був «лицарем правди» у найкращому та найвищому сенсі».
– Як все складно, але ж цікаво…
Залишити відповідь