І де б ви були без наших пастухів?

– Смаатрела я сіґодня о памятнике Петру І. Так нами же правили царі, парода, галубая крофь… А у вас? Одні пастухи: гетьман – свинопас; пророк нациі – «пас ягнята за сєлом», – убивала моїх сусідок Софочка. Ваши хараши гарілку лакать, разум прапивать…
– Та да, – гальмувала Хомівна, – Що тут скажеш? – киває на мене.
– Що? Був таки у нас козак Розум, любив у неділю посидіти в шинку. Перед прийомом оковитої він дійсно прощався з розумом, казав: «Прощай, розуме, завтра зустрінемося!» Але було таке тільки в неділю, коли жінки понеділкували, тобто не допускали рідних чоловіків до сексу. Тому й не народжували «дітей недоколиханих».

От згадайте, старший син Олексій у Розумихи народився 1709 року, а молодший Кирило – у 1728 р. через 19 років.

Самі знаєте, як така різниця відбивається на фізичному та розумовому розвиткові дітей. Обоє хлопців пасли свиней, але старший свинопас став коханцем вашої породистої дочки Петра І і у 1742 р. уклали морганічний шлюб; її вінчаним чоловіком.
І Кирило Розум пас свині, але у 16 років став графом, у 18 – Президентом Академії наук Росії; у 19 – гетьманом України. До речі, законні діти цього свинопаса були по матері принцами крові.

Один із одинадцяти дітей гетьмана, Олексій Кирилович, був міністром народної освіти, він заснував першу кафедру слов’янської словесності при Московському університеті.
Його дочка Варвара була дружиною князя Репніна Волконського із чернігівських Рюриковичів, а це вже тисячолітня аристократія, не якісь Романови.
Бачите, онука гетьмана Варвара заснувала в Полтаві пансіонат шляхетних дівиць, утримувала його. Її дочка, теж Варвара, добрий вірний друг Тараса Шевченка.
Худ. Л. Фішер. Варвара Репніна 1858 р.
І де б ви були, якби не наші пастухи? А якби москальня не нищила б наш генофонд?!