Син гетьмана Кирила Розумовського, Олексій здобував освіту у приватній родинній школі, потім у Страсбурзькому університеті, учився в Англії та Італії. Неймовірно багатий, жовчний і самотній граф Олексій Кирилович Розумовський був сенатором і міністром освіти. На посту міністра освіти відкрив при Московському університете першу кафедру російської словесності.
24 лютого 1774 р. 26-річний Олексій Кирилович одружився з однією з найбагатших в Росії наречених, Варварою Петрівною Шереметевою, другою дочкою генерал-аншефа графа П. Б. Шереметева. Мали Розумовські в шлюбі трьох дочок і двох синів. У 1784 р. дружина Розумовського за бажанням чоловіка залишила сім’ю і жила самотньо в Москві (якби не погодилася, то добровільно пішла б у монастир).
Сам граф афішовано жив із «дівицею» Марією Соболевською, яка народила йому десять позашлюбних синів і дочок, а потім «дівиця» вдало вийшла заміж за генерал-майора Денисьєва. Всі бастардо одержали прізвище Перовські на честь підмосковного сільця, у церкві якого вінчалися імператриця Єлизавета з дядьком графа, Олексієм Григоровичем. «Вихованці», як тоді називали позашлюбних дітей, боялися та поважали батька; дратівливий і скупий на добре слово граф потай любив їх і всіх добре влаштував. Кажуть, найбільше батько любив старшого сина Олексія.
Олексій Кирилович був суворим батьком. Так, навіть свою улюблену молодшу доню Варвару Розумовську він малям забрав від матері «во избежание дурного нравственного влияния» та віддав на виховання своїй сестрі (тітці дівчинки) графині Кирилівни Гудович.
Варвара отримала прекрасну домашню освіту. З 13 – ти років Варінька мала бон – гувернанток, швейцарки та німкені, які вчили її мовам та ґречності. Оскільки родина була франкомовною, то дівчинка поглинала безліч французької бібліотеки батька; найбільше вона читала книг із медицини.
У 1802 р. енергійна, гостроязика, весела Варінька закохалася у внучатого племінника князя Рєпніна, князя Миколу Григоровича Волконського, рідного брата декабриста – генерала Сергія Волконського. Князь пишався тисячолітнім родоводом, бо вів його від чернігівських Рюриковичів, був флігель – ад’ютантом імператорського двору. У 1801 р, після смерті князя М. В. Рєпніна, указом Імператора Олександра І до прізвища Волконського було додано прізвище дяді. Також молодий князь успадкував майно дяді.
Кохання багатих, красивих однолітків пишно та весело вінчалося у Батурині щасливим шлюбом. Наречена отримала більше 80 тисяч віна: 46 золотих сервізів; срібний сервіз, вагою у п’ять пудів 37 фунтів, 3000 душ селян.
Невдовзі Варінька Рєпніна Волконська впала в око молодій Лізаветі Олексіївні та була запрошена до царського двору. Княгиня супроводжувала імператрицю в театри, на концерти, на парадні виїзди, на вечірній чай та бесіди – читання; стала кращою подругою імператриці.
Коли почалася війна з Наполеоном, у 1805 р. Рєпнін – Волконський знову одягнув форму. А все ще закохана Варінька відвезла дітей свекрусі та подалася в обозі за чоловіком. У бою під Аустерліцем поранений князь потрапив у полон. Онука Кирила Розумовського сама прийшла в табір французів і сказала, що буде доглядати чоловіка навіть під загрозою розстрілу. Про неї доповіли Наполеону: той махнув рукою і сказав, що заздрить її чоловікові. Після цього імператор Франції забажав розмови з полоненим князем, говорили чоловіки без свідків. Коли князь Рєпнін одужав, Наполеон уповноважив його передати Олександрові І пропозицію про мирні переговори.
Далі у Рєпніна-Волконського була успішна військова та дипломатична кар’єра. Після війни Рєпнін – Волконський був віце-королем Саксонії, там його дочка Варвара «грала з дітьми королів».
У вересні 1816 р. М. Рєпнін був призначений генерал-губернатором Малоросії (Полтавської та Чернігівської губернії). З петербурзького будинку на Мойці Рєпніни переїхали на 18 років до мальовничої Полтави. Там Микола Григорович виявив живий інтерес до української культури, історії України, надав матеріальну допомогу (тисячу рублів) Д.Бантиш-Каменському у написанні «Історії Малої Росії», мав дружні стосунки з І.Котляревським, сприяв викупу з кріпацтва М.Щепкіна, допомагав в організації та роботі Полтавського театру. У 1830-1831 рр. князь склав проект відновлення козацьких полків.
На власні кошти князь із дружиною відкривали лікарні, школи, церкви, сиротинці. Княгиня Варвара заснувала Полтавський інститут шляхетних панянок, там вона утримувала трьох сестер-сиріт Псьол, які стали талановитими художницями й поетками.
Князь Рєпнін заснував кадетський корпус у Полтаві. Отут почали писати «добродії» «куди треба»: «Гвалт! Князь розікрав державні кошти!»
Після цього Микола І усунув князя з посади генерал-губернатора та відкрив судову справу. Родина Рєпніна переїхала до Петербурга. Там вони познайомилися зі своїм новим родичем – О. Пушкіним, адже його теща була з роду Розумовських-Загряжських. Був лютий 1836 р. російський поет був нервовим, шукав конфліктів. Пушкін написав Рєпніну лист, у якому звинуватив князя у народженні та розповсюдженні пліток, наче О.С. – автор сатири: «Ода на одужання Луккула». Князь Микола Григорович 10 лютого відповів гідним стриманим листом. Поет подякував за правдиву відповідь і вибачився.
Рівно через рік, 10 лютого 1837 р. Пушкін відійшов у кращий світ. Князь співчував, розумів зацькованого поета, бо й самого нещадно дзьобали.
Князь пішов у відставку, довго жив за кордоном, поїхав у свої маєтки в Яготин, Пирятин. Упродовж 1843 р. Тарас Шевченко тричі приїздив до маєтку князів Рєпніних. Поета приязно прийняли в князівській родині й відвели будинок-флігель, де він міг працювати.
Тільки через 11 років перевірок та розбірок судовий процес завершили, добре ім’я відновили. Але пізно: князя вже не було серед живих.
Залишити відповідь