Улюблена праця й кохання продовжують життя – довів довгожитель Іван Їжакевич. У 85 років Їжакевич ілюстрував “Енеїду”, у 98 – розпочав нову роботу.
18 січня 1864, село Вишнопіль, Черкащина народився український живописець Іва́н Їжакевич.
Його батьки — Сидір Іларіонович та Марія Оксентіївна — селяни, які не мали змоги дати освіту своїм дітям. Іванові ж дуже хотілося вчитися та малювати, тому самостійно навчився читати та писати.
Коли хлопцеві виповнилося 10 років, він поїхав до Києва з мрією вивчитися на художника. Щоб мати якісь засоби до існування і хоч трохи долучитися до навчання, Іван влаштувався служити посошником у архієрея при монастирі. У 15 років, витримавши конкурс, Іван вступив до іконописної школи при Києво-Печерській лаврі. Два роки він старанно виконував усі завдання, не відмовлявся від жодної роботи; із захопленням малював із натури все, що потрапляло на очі.
Намалювавши перед дзеркалом автопортрет, Їжакевич наважився піти з ним до Миколи Мурашка. В роботі юного художника Мурашко помітив іскри таланту, але, дізнавшись про бідність, поцікавився, хто ж буде платити за навчання. Їжакевич задумався. У цей час Мурашка покликали у терміновій справі, а Їжакевич кинувся змальовувати голову дівчини з картини, що висіла на стіні. Повернувшись, Мурашко був вражений художньою вправністю та швидкістю роботи його нового знайомого. Він запропонував хлопцеві працювати у помічником. У школі Їжакевич швидко став одним із кращих учнів. За пропозицією М.Врубеля й А.Прахова, упродовж двох років (1882–1884), не залишаючи навчання, Їжакевич брав участь у реставрації фресок 12 століття в Кирилівському монастирі.
На початку 1884 року юнак поїхав до Петербурга, щоб вступити до Академії мистецтв. Спізнившись на чотири години на екзамен, Іван Їжакевич два місяці клопотав про дозвіл додатково скласти іспити й таки став вільним слухачем Академії. За успіхи в навчанні його неодноразово нагороджували срібними медалями. Мав Іван успіхи й на амурному фронті. Студентом вінчався у Петербурзі з Аграфеною Яковлевою, знайшовся їм син Олександр. Отут і почалася матеріальна скрута, через яку Їжакевич залишив Академію. Здобувши звання вчителя малювання середньої школи, він почав самостійне творче життя. Незабаром до Івана Сидоровича прийшла популярність художника-ілюстратора журналів. Але щастя не було: дружина Їжакевича захворіла на туберкульоз і згасла, 16-річний син Олександр наклав на себе руки.
Здавалося, життя закінчилося. У 44 роки художник повернувся до Києва, до Лаври. Укріпився в рішенні стати не просто іконописцем, а й одягти рясу монаха. Але зустрів Марію. З Марією Івановою Їжакевич взяв другий шлюб, поселився в Києві на Пріорці. Знайшовся у них син Михайло, який став композитором і музичним редактором.
З того часу щоденно бурхливо працював: ходив на природу, писав улюблений історичний Київ, Дніпро, пейзажі.
1910 року разом із Фотієм Красицьким взяв участь у випуску плакату з портретом і біографією Тараса Шевченка.
Розписував церкву святого Георгія на місці Берестецької битви 1651, більше трьох років оздоблював пам’ятник-музей у Пляшевій.
У часи війни Їжакевич ілюстрував «Буквар» українською мовою, написав кілька п’єс із сільського життя — «Гречаники», «Стара школа», підібрав музичний супровід. 
У 1919 році в Києві Їжакевич брав активну участь у створенні Першої Професійної Спілки художників. Працював у книжковій графіці, монументальному живописі (розписав Борисоглібську церкву, Успенський собор Києво-Печерської лаври), писав портрети та пейзажі. Продовжував створювати ілюстрації до «Кобзаря», написав ряд робіт, присвячених життю Тараса Шевченка.
До 1936 року виконував замовлення для геологічного музею Академії наук України; створив більше дюжини тематичних панно — історія Землі, для будинку-музею Шевченка в Києві малював картини «Гайдамаки в Умані», «Перебендя», «Зустріч Т. Шевченка з сестрою Яриною», «Похорон Шевченка» та — одну з найкращих — «Мені тринадцятий минало».
На початку 1930-х Їжакевич повернувся до ілюстрування літературних творів; виступив як ілюстратор «Кобзаря» Т. Шевченка, творів М. Гоголя, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, Г. Квітки-Основ’яненка, роману Івана Ле «Наливайко».
До ювілейного видання «Кобзаря» створив біля 30 малюнків, він наче підвів підсумок свого життєвого досвіду. Ілюстрації до «Кобзаря» стали вершиною творчого злету майстра. Уся шевченкіана художника складалася з 200 творів.
Та щастя успіху змінила чорна смуга: 1940 року Марія потрапила під трамвай і загинула. У будиночку на Пріорці поселилася самота. Їжакевич тихенько функціонував: щоранку рубав дрова, порався в садку; перейшов на чай із сухариками.
Друга світова війна поруйнувала плани художника; однак він не покинув Київ, митець продовжив роботу над «Енеїдою» Котляревського.
Скромна, добра, душевна людина мешкала на Куренівці (вул. Садовського, 3а). Дивлячись на нього, не вірилося, що Іван Їжакевич створив понад двадцять тисяч робіт, останню картину розпочав за тиждень до смерті. Художник помер на другий день після свого 98-ліття.
Залишити відповідь