Пам’ять роду

Пригадуєте у «Вершниках» Ю. Яновського: «Рід загибає, а клас стоїть!»? «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає»?
Саме родова пам’ять – ментальна ознака українців, тому руйнація родової пам’яті робить людину беззахисною, самотньою, людина починає боятися смерті, задумується над беззмістовністю свого існування, її поглинає безнадія – це знищення нації на ментальному рівні. А ось приклади систематичного знищення ментальності нації – расчєлавєчіванія.
8 червня 1934 р. у СРСР прийнятий закон «про зраду батьківщині», що передбачав колективну відповідальність членів родини. Було запроваджено кримінальну відповідальність родичів підсудних за «недонесення» про здійснений чи планований «державний злочин».
9 червня 1935 р. у СРСР ухвалений закон про смертну кару за втечу за кордон, за законом родичі перебіжчиків оголошувалися злочинцями.
Скільки тоді з’явилося заяв, у яких діти відмовлялися від батьків, дружини від чоловіків?
Так, рятуючи себе та двох синів, мати письменника Анатолія Дімарова розлучилася з чоловіком, батьком її дітей.
Люди вирізали обличчя рідних на фото, вирізали з родини, з серця, з пам’яті. Українці боялися не тільки говорити про історію роду, боялися навіть своїх думок, пам’яті. Мало хто знає, що дружина Леся Курбаса актриса Валентина Чистякова зверталася до лікарів, гіпнотизерів, щоб стерти власну пам’ять.
Вимирали роди, нищилися сімейні архіви, обмаль старих фотографій!
Схоже, що комунізм – це продумана, страшна машина знищення всього людського в людині, створення нації-фантому.
А мудрість прадідів у заповіті: «Тому роду нема переводу, де браття милують згоду!»