– – От уже дурна залізяка! – обурюється Хомівна, – Що ти їй скажеш?
– І за що це ти комп гудиш?
– Та, бачиш, хотіла трохи узнати про народ Лівії. Набираю «лів», а воно мені видає «ліві та праві партії» і безліч хрєні.
– Ой, ясочко моя, залізяка розумна, це ми з тобою – антикваріат. Бачиш, у Лівії живуть лівійці. Ліви – народ, долю якого ризикують повторити українці…
– Ану-ну, подробиці.
– Лі́ви (лів. līvlizt, давньорус. либь) – балтійський угро-фінський народ. Це корінне населення сучасної Латвії та Естонії. Їхні землі – Лівонія. Мали вони свою лівську або лівонську мову, були язичниками. Захищали свої землі від агресивних сусідів-хрестоносців. Коли ж 24 липня 1198 року німецькі хрестоносці розбили лівів-язичників у битві при Ризькій горі, ліви почали онімечуватися. Як індіанці Америки, морські рибалки за три копійки продали найкращі свої землі. У 1201 р. на землі, викупленій у лівів, ризький єпископ Альберт фон Буксгевден заснував місто Ригу. У 1206 р. наївні жителі Балтії остаточно прийняли християнство й виступали союзниками німців (Ризького єпископства і Ордену мечоносців) у хрестових походах проти сусідніх язичників. Так гинув генофонд лівів. На початку лютого 1227 року після 6-денної облоги хрестоносці взяли Мухуську дерев’яну фортецю, і на тому завершилися перші визвольні змагання на естонських-латвійських землях, або хрестовий поход на остзейські землі.
– Цікаво. І хто бачив тих лівів?
– Ти, сонечко! Знаєш співачку Лайму Вайкуле? Вона з лівів.
– Та знаю цю гонорову жінку. От тільки жодної пісні на мові лівів не чула. А ти?
– І я не чула. Коли була студенткою, чула від нашого декана (добрий дядько був Іван Степанович Олійник!) про вісім носіїв мови лівів. За часів «перестройки» тільки четверо осіб Союзу називали цю мову рідною. У 2013 р. помер останній носій мови лівів; мова лівів стала мертвою. Нині 400 людей називають себе лівами, у Запоріжжі їх живе десяток, але вони не спілкуються рідною мовою.
– Так ми з Івасем учили про Лівонські війни.
– Сьогодні ліви спілкуються чужою мовою. Вони – національна меншина на власній історичній батьківщині.
– Виходить, на наших очах померла мова! Не дай, Боже, нам повторити їхню долю!
