Йшов 1809 рік, до Ялтинського порту прийшов корабель із Азії. На його борту була екзотична смакота, багато фруктів. Серед офіційних фрукто-пасажирів було й нелегальне насіння. Його просто-напросто викинули на смітник. Була весна, все росло, квітло, проросли й китайські самосійки. Деревця швидко оговталися на чужині – і пішли рости аж до трьох метрів за рік. А місцеве населення на зайду-заброду не звернуло уваги, вирішили, що це китайський ясен. Через кілька років нахаба-іноземець захопив великі площі. За різкий запах листя дерево отримало народну назву «вонючка». Ботаніки Нікітського саду встановили, що це айлант (лат. Ailanthus), що в перекладі одного з індонезійських діалектів означає «дерево богів». Вони охоче помістили китайську самосійку у ботанічному саду. Ялтинці ж дуже швидко зрозуміли, що окупанту не місце в городі, бо миттєво дає таку поросль, з якою важко боротися.
Оскільки в Індії, Японії та Китаї листя цього дерева – корм шовковичних черв’яків, із яких виготовляють натуральний шовк і лак, то в Криму були проведені експерименти з отримання шовкової нитки. Сировина була висококласною, але справа загальмувала.
Сьогодні нахабні окупанти по всій Україні проживають, їх «вонючкою» чи «айлантом» називають.
