10 жовтня 1918 р. Раднарком Радянської Росії ухвалив Декрет про запровадження нової орфографії за підписом Покровського та Бонч-Бруєвича. Цього ж дня стала чинною постанова президії Вищої ради народного господарства «Об изъятии из обращения общих букв русского языка».
У російському алфавіті було скасовано літери зі спільним значенням: Ѣ (ять) = Е, Ѳ (фіта) = Ф, Ѵ, ѵ – іжиця, I («и десятеричне») = И, апостроф, твердий знак (Ъ) у кінці слів і частин складних слів, але зберігався як знак розділення (подъём, адъютант).
13 жовтня Декрет було опубліковано в «Известиях».
14-го жовтня було видано постанову про вилучення з типографій літер скасованих букв.
15 жовтня «усі урядові видання, періодичні (газети й журнали) і неперіодичні (наукові праці, збірки тощо), всі документи й папери повинні друкуватися згідно з новим правописом».
Реформа обговорювалася і готувалася задовго до її практичного проведення. Вона оформилася у вигляді «Предварительного сообщения» Орфографічної підкомісії при Імператорській Академії наук під головуванням О. О. Шахматова (1904).
Не всі сприйняли новий алфавіт. Наприклад, І. О. Бунін заявив: «За наказом самого Архангела Михайла ніколи не прийму більшовицького правопису. Вже хоч би з одному тому, що ніколи людська рука не писала нічого подібного тому, що пишеться тепер з цього правопису»).
Офіційна преса постійно підкреслювала, що «русская письменность – наше национальное достояние, что наш язык – огромное сокровище, доставшееся нам от предков», але наприкінці 1920-х розроблявся проект переходу «русского языка» на латиницю, бо того вимагав курс на світову революцію.
