– Чєстная слова? – перепитує Софочка Хомівну. Та не лізе в кишеню за відповіддю:
– Твоє щастя, що я не самурай!
– Пачіму етта самурай?
– Звісно, я вважаю, що всі слова мають бути чесними; не люблю брехати, бо треба запам’ятовувати кому що сказав. А самураї вважають, що попросити його дати чесне слово – смертельне приниження, бо він ніколи не заплямував себе брехнею. Часто прохач залишався без голови.
– Дак я жи не афіцер, штоби давать слова чєсті, – рачкують Софочка.
– А ти ж голосувала за «Слуг народу»?
– А етта здєсь при чьом? – не втямили Софочка.
– Та хоч ти їй скажи! – перекидає мені м’яч Хомівна.
– Навіть дуже при чому! От глянь у вікіпедію: «Слово «самурай» (侍,さむらい) походить від японського слова «сабурай» (侍, さぶらひ, «слуга»), що є похідним від дієслова «сабурау» (侍ふ, さぶらう, «служити»).» Отже, наші слуги, як самураї повинні честь мати у кожному слові. Як казав Володимир Семенович:
– Я не люблю уверенности сытой,
Уж лучше пусть откажут тормоза!
Досадно мне, коль слово “честь” забыто,
И коль в чести наветы за глаза.
