– І все-таки, конюх він чи маршал? – постала переді мною Хомівна.
– Сонечко, ну чого ти зрання репетуєш? Про кого це ти?
– Та про Будьонного! У нього ж сьогодні день народження. Бач, Сашко живе на проспекті Будьонного і переконаний, що це дійсно маршал, а Петро каже: «Конюх!» А ти що скажеш?
– Як філолог, я твердо заявляю: конюх!, як українка заявляю: кат! Бачиш, давньонімецьке слово «маршал» спочатку означало конюх, «шталмейстер» – начальник конюшні. Ти можеш сміятися, але слово «камергер» у ті часи означало «кімнатний пан». У Франкській державі маршалом величали королівського конюха, а з ХІІ-го століття маршалом у Франції називали придворного радника. І значно пізніше це слово почали вживати на ознаку найвищого військовика. У листопаді 1935 р. у СРСР було відновлене царське найвище військове звання – маршал. Серед п’яти перших маршалів Союзу був Семен Будьонний.
– Ну, ловко як ти розклала! Це ж виходить: і Сашко, і Петро праві?
– Таак, тоді розкажи мені, чому наш проспект носить його ім’я? Наш він чи не наш цей маршал?
– Знаєш, я б його іменем і тупик би не назвала, не те, що проспект. Чому? Подумай сама! На давніх українських землях, зараз там Ростовщина, жив собі звичайнісінький рід і мав однаковісінькі дні-будні: батракували, випивали, розмножувалися; тому й прізвище мали Буденні. Тільки на московський копил його почали писати: Будьонний.
– Виходить наш, українець, а своє ж лайно трояндами пахне, – філософствувала Хомівна.
– А чим пахне, давай з’ясуємо! Батрак, солдат, вправний вершник. Дослужився до унтер-офіцерів і потрапив у школу вершників, за його їзду сам цар потиснув руку. Але малограмотний Семен не любив читати-писати, тому пройшов усі імперські війни. Був не просто Георгіївським кавалером, а п’ятиразовим кавалером. З якого це дива? Пам’ятаєш, як у «Інтернаціоналі» оспівали нікчем?
– «хто був ніким, став усім»?
– Так. Перший хрест у Будьонного забрали за мордобій з офіцером. Став командувачем 1-ї кінної армії. Правда, був він швидше отаманом ватаги розбійників, бо цінував насамперед особисту відданість собі.
– О-о, як Янек!
– Чому тільки Янек, усі деспоти добирають слуг дурніших за себе. Навіть В.Ленін не раз висловлював стурбованість повальним пияцтвом і розкладанням у легендарній кінармії. Одного разу командир із ординарцем так надегустувалися, що заблукали і потрапили на обід до білогвардійців. А жорстокістю війська Будьонного був здивований навіть Й. Сталін. Коли у 1919 р. побачив гори трупів і зауважив, то Будьонний відповів: «Перемог без трупів не буває!». За те, що більшовики обрізали хвости коням, їх називали армією обрізаних. Так от наш Марко Безручко, генерал із Оріхова, розбив цих обрізанців і врятував від погромів не тільки Польщу, а й усю Європу.
– От-от, я й кажу: «Хай Європа зараз нам краще допомагає, бо отримає п’яну орду москальні у себе».
Кажуть, його буйний норов і веселий характер довів дружину Надію до самогубства (її знайшли застреленою). У 47 років довелося вершнику вчитися, закінчив він Військову академію ім. Фрунзе. Став маршалом. Треба сказати, що умів-таки звичайний, буденний виживати.
25-го квітня 1937-го у день народження маршала до нього у прибіг перепуджений Ворошилов і повідомив про арешти військових часів громадянської війни, на що Будьонний мудро кинув: «Нам боятися нічого: беруть тільки розумних!»
Відзначився Будьонний тим, що на пленумі ЦК РСДРП при обговоренні питання про М. Бухаріна, А. Рикова виступив за їх виключення з партії, «віддання під суд і розстріл»; а при опитуванні про виключення з партії М. Тухачевського й Я. Рудзутака написав: «Безумовно, за. Потрібно цих мерзотників страчувати». Увійшов до складу Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, яке 11 червня 1937 розглянуло справу так званої «військово-фашистської змови» і засудило воєначальників до розстрілу. Правда, не побоявся маршал на пряму звернутися до Сталіна і сказати, що даремно арештували Рокосовського, бо це «наша людина». У 1949 – 1956 рр. маршал СРСР Рокосовський був міністром оборони Польщі. А на 80-річчі Семена Будьонного Рокосовський виголосив тост: «Сто лят!».
Та найчорніші сторінки цієї істоти проявилися в перші роки Другої світової. З червня 1941 р. він командував групою військ армій резерву Ставки. Знаєш отой пустир на вул. Верхній біля круглого будинку? Там була ставка Будьонного в Запоріжжі. І це з його іменем пов’язана величезна трагедія: підрив 19-го бичка Дніпрогесу, коли затопило плавні, солдат; змило геть усе з Хортиці, а там були три концтабори «ворогів народу».
Це він, головком військ Південно-західного напряму, давав розпорядження знищити всі святині Києва, замінувати Хрещатик.
Це на його совісті понад 600 тисяч загиблих солдат у Київському кітлі…
Не справдився тост Рокосовського, кривавий маршал помер на 91-му році від крововиливу в мозок. А у музеї Першої кінної армії зберігаються навіть навусники С. М. Будьонного.
Так-то я тобі скажу: сама вирішуй – конюх чи маршал.
– Допоки ж кати України будуть вмирати від старості у власних ліжках?
Залишити відповідь