З дитинства у моїй голові відклалося, що найбільш трепетні та беззахисні – квіти-первоцвіти. Від бабуні я знала їхні назви і святий наказ: не рви – їм боляче. Так я ніколи й не зірвала жодного первоцвіту. А зараз стикнулася з тим, що молоденькі матусі не знають назв цих квіточок. І почалося: виходимо після сирен з укриття, йдемо з дітьми підземелля в городчик і розповідаємо про якусь із квіточок.
Сьогодні згадали пролісок. За народною етимологією цей небесний ключ пролазить крізь сніг і відчиняє двері весні, тому й пролізок. Старі ж люди казали, що знайшовши на Благовіщення (7 квітня) пролісок, «матимеш щастя», дівчата того проліска клали у миску з водою, а потім умивалися «на красу».
Проліском щастя на Благовіщення народився Україні великий поет, оспівувач птахів, метеликів, бджіл і квітів-первоцвітів – Василь Голобородько. Серед його верлібрів – мій улюблений
Утік з уроків хлопчик (якби ж сам!)
Втекла з уроків дівчина –
Хитали головами вчителі,
Шукали ремінця батьки.
А вони втекли!
Хлопчик був зовсім малий,
І дівчинка була мала.
Руки їхні зчепилися двома метеликами –
Летіли до галявини пролісків.
Там вони нарвали повні жмені пролісків,
Хлопчик віддав їх усі дівчинці –
Вона звила собі вінок
І додому поверталася у вінку
(їм перепало обом увечері
За те, що втекли з уроків).
В. Голобородько
