– А про що тобі говорять слова «червона нитка»? – допитує мене Васько.
– Якщо ти натякаєш на підлітковий вік, коли сексуал-демократи шукали заборонені батьками сторінки у творах Д. Боккаччо, І. Буніна, І. Купріна, Г Мопассана, М. Сервантеса, то «Червона нитка» – назва соромітницької новели великого іспанця.
Із шкільних шедеврів пригадується речення: «Народ проходить червоною ниткою через всі твори П. Мирного».
Свої три копійки вставила й Хомівна:
– А у нашому селі плели наузи: зав’язували зап’ясток лівої руки ниткою з сімома вузлами, що було оберегом від вроків. Важливо, щоб куплену за гроші нитку зав’язувала близька людина. Нитки можуть бути з бавовни, вовни, льону, шовку.
– А у нас казали, що три вовняні нитки, закручені на зап’ястку правої руки, допомагають відновити сили, стабілізувати артеріальний тиск, зміцнити здоров’я.
– Ні, це не те. Як може червона нитка допомогти військовим у боротьбі з державними крадіями? – правив своє Василь.
– Здається, це запобіжний захід від крадіжок, запроваджений у 1776 році англійським Адміралтейством (міністерством воєнно-морського флоту). Тоді у всі канати, які закуповували для військових кораблів, на фабриках вплітали на всю довжину червону нитку, бо англійські мундири мали червоний колір.
– Так, кажеш, що крадіїв вішали на корабельних канатах?
– Е, ні, такого я не казала… За наявністю червоної нитки відрізняли казенні канати від приватних і їх перестали красти. Ти це хотів узнати?
– Та, хочу зрозуміти, як мітити й карати крадіїв державного…
– Важке питання, бо за законом зони, щоб усі були пов’язані, всі мали бути замазані.
– Ага, тому радянці дозволяли робітникам виносити з роботи «шабашки», а начальству повні машини привозили?
– Це ж була зона соціалізму… Втім, клептомани існують в усіх країнах. У хвалених США навіть є запобіжні заходи: щоб не цупили електричні лампочки з установ, їх закручують в один бік, а для домашнього користування – в інший.
– Господи, у дитини таке невинне питання, а ми – про секс, забобони!
