«Первому – Вторая»

18 серпня 1782 р. о четвертій годині дня у центрі Сенатській площі у Петербурзі відбулося урочисте відкриття пам’ятника Петру I.
Автором скульптури був французький Етьєн-Моріс Фальконе Halyna E Nando Zhydachevska Фальконе – італійське прізвище, що означає «сокіл, великий сокіл», і його учениця Марі-Анн Колло. У 1765 році за рекомендацією Д. Дідро російський посол у Парижі від імені Катерини II запропонував французькому скульпторові взятися за спорудження пам’ятника Петру. Скульптор прожив у Петербурзі 12 років, самовіддано працюючи над монументом. На одній із складок плаща вершника ледь помітно вигравірувано латиною: «Ліпив і відливав Етьєн Фальконе парижанин 1778». Марі-Анн Колло виготовила увінчану лавровим вінком голову Петра за зразком прижиттєвої маски імператора. У 1778 р. ставлення Катерини II до Фальконе різко змінилося, тому він покинув Росію, Фальконе навіть не запросили на відкриття пам’ятника.
У день 100-річчя з дня народження Петра І, Катерина ІІ в короні та порфіри прибула на шлюпці до будівлі Сенату, піднялася на балкон і дала знак до відкриття. Огорожа впала, під барабан полки рушили невською набережною.
Напис на постаменті: «ПЕТРУ перьвому ЕКАТЕРИНА вторая лѣта 1782» з одного боку, і латиною «PETRO primo CATHARINA secunda MDCCLXXXII» — з іншого, підкреслив задум імператриці: установити лінію тяглости, спадковості між діяннями Петра та власною діяльністю. Тому Тарас Шевченко й припечатав: «Первому – Вторая». А київський школяр Льонечка Кисельов написав вірш «Царі»:
Еще мальчишкой удивлялся дико:
Раз все цари плохие, почему
Царя Петра зовут Петром Великим
И в Ленинграде памятник ему?
Зачем он нам, державный этот конник?
Взорвать бы, чтоб копыта в небеса!
Шевченко, говорят, односторонне
Отнесся… Нет, он правильно писал:
Це то первий, що розпинав
Нашу Україну…
Не Петр, а те голодные, босые
В болоте основали Петроград.
За долгую историю России —
Ни одного хорошего царя.
З легкої руки О. Пушкіна пам`ятник Петру І, виконаний із бронзи, охрестили «Мідним вершником». О. Пушкін і М. Гоголь пам’ятник вважали загадковим і незбагненним:
«Куда ты скачешь, грозный конь?»,
«Куда несёшься ты, Русь?»
Відповіді й сьогодні немає, але незмінною є аксіома:
но умирают в юности поэты
и в очень древнем возрасте цари.
И остается песня недопетой,
и корчатся на плахе бунтари.
Леонід Кисельов