22 січня 1863 р. розпочалося польське повстання проти імперії, в якому взяли участь білоруси, литовці, поляки, українці.
Придушуючи січневе повстання, царат вдався до жорсткої політики русифікації. У Польщі відбулося поширення російської мови і культури, витіснення польської мови та польської національної культури в адміністративній та освітній сферах. Навіть замість назви «Польща» впроваджувався термін «Привіслінський край»
Влада Російської імперії, яка контролювала Литву в той час, заборонила литовський друк (лит. spaudos draudimas) — заборонила надруковані латиницею публікації литовською мовою. Заборонялось друкувати, імпортувати, поширювати або володіти будь-якими публікаціями латиницею.
18 (30) липня 1863 р. вийшов циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва – таємне розпорядження для цензурних комітетів про обмеження видання книжок й заборону викладання у школах українською мовою (так званий Валуєвський указ)
Валуєвський циркуляр заборонив випуск книг “малоросійською мовою” духовного змісту, навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу. За наступні 5 років українською мовою вийшло всього 24 книги, тоді як за період 1860-1863 рр. – 114. В Україні за наступне десятиліття після видання циркуляра побачила світ лише одна українська книжка.
Валуєвський циркуляр стверджував, що “никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши” (зрозуміло, чому польський?).
Заборони, накладені Валуєвським циркуляром, були поглиблені Емським указом царя Олександра ІІ у 1876-му.
І тільки в 1905-му Російська академія наук у доповіді для уряду підтвердила самостійність української мови і рекомендувала відмінити обидва акти.
На фото також вказівка Київському цензурному комітету про виконання Валуєвського циркуляру.
