Михайло Ткаченко

Мариніст, кавалер ордену Почесного легіону родом із Харкова.
Ткаченко Михайло Степанович народився 18 листопада 1860 р. у Харкові. Освіту здобував у Другій Харківській гімназії та реальному училищі. У Харківському реальному училищі малювання викладав художник Дмитро Безперчий, який назвав Михайла талантом і переконав батьків спрямувати сина до Петербургу. На заняттях у Безперчого Михайло подружився з Петром Левченком і Сергієм Васильківським. Разом Сергій та Михайло проти волі батьків обрали життєвий шлях. Михайло почав вільним слухачем, через рік – студент Академії мистецтв. Малюнок у нього викладав Павло Чистяков. Васильківський і Ткаченко училися в майстерні пейзажного живопису Михайла Клодта і Володимира Орловського. За час навчання в петербурзькій академії мистецтв Михайло отримав усі існуючі академічні нагороди: в 1881 — малу срібну медаль за пейзаж «Вид млина», в 1883 — велику срібну медаль за пейзаж, у 1884 — малу срібну медаль за малюнок, у 1885 — велику срібну медаль за малюнок, у 1885 — малу золоту медаль за пейзаж, 1886 р. за полотно «Під сонцем» отримав золоту медаль, наступного року за картину «Сільський цвинтар» – Велику золоту медаль.
1887-го Васильківський і Ткаченко закінчили Академію зі званням класного художника 1-го ступеня та правом пенсіонерської поїздки за кордон. Ткаченка направили в Париж до Головного морського штабу Росії у Франції, помічником Першого морського живописця Олексія Боголюбова. Виконуючи імператорські замовлення, майстер писав марини для важливих урядових подарунків.
У 1888 Михайло Ткаченко разом із Володимиром Беклемішевим виїхав у Париж, де удосконалювався в Академії Кормона (1888 — 92) і лишився на постійне проживання. В Парижі Ткаченко зустрів Сергія Васильківського, Івана Похитонова, Миколу Самокиша… Завдяки Похитонову Сергій і Михайло почали писати етюди на спеціально заготовлених дощечках. Немало часу художник проводив на пленерах, хоч розплачувався здоров’ям: спочатку перевантаження, втома, потім з’явилися проблеми з нирками, переніс серйозну травму ноги.
З 1891 р. Михайло Ткаченко – постійний експонент паризьких салонів, де виставляв картини на українські теми. За картину «Російська ескадра в Тулоні. 1895 р.» отримав орден Почесного Легіону. Його персональні виставки відбулися в Парижі (1898, 1906, 1909). Учасник Всесвітньої виставки в Парижі (1900, Друга золота медаль), Міжнародної виставки в Льєжі (1905, Золота медаль).
У Парижі Ткаченко став членом Російського клубу художників, де подружився з Олексієм Боголюбовим і Миколою Гриценком. 1896-го, після смерті Боголюбова, Гриценка призначили на місце голови. У 1900-му Гриценко помер. Михайло Ткаченко замовив його надгробок у Василя Кричевського. З 1902 р. Миха́йло Ткаче́нко, наближений двох імператорів, отримав посаду Головного художника Морського відомства Російської імперії, як говорили – став «офіційним мариністом імперії».
Ткаченко писав багато листів додому, кожний із них починався словами: «Дорогая мамочка!» Та на 50-му році Михайло Степанович перестав бути «маминим синулею» – 14 серпня 1909 р. Ткаченко одружився з Вікторін Луїзою Ложьє.
55-річна француженка, дочка майора закохалася у стрункого, моложавого козака, у його блакитні очі, густі вуса та ніякову посмішку, у легкий акцент. Заради Михайла Луїза розлучилася з Жаном Кокленом. Їхній заможний затишний будинок у столиці Франції був вмістилищем прекрасної колекції старовинних килимів, картин. В Україні її називали Ольгою Мартинівною Ткаченко.
Хоч Михайло Ткаченко жив у Парижі, але щороку приїжджав в Україну, де багато писав не заселених людьми пейзажів Полтавщини, Сумщини та Харківщини. Після кожної поїздки художник привозив у Париж українські килими, народну кераміку, одяг, вишивки, а часом старовинну запорізьку зброю.
У червні 1914-го Ткаченко був у Криму, де написав на замовлення імператора картини: «Лівадійський палац» і «Вид Лівадійського парку».
Оголошення війни позбавило художника можливості повернутися в Париж. Ткаченко оселився у Харкові, відвідував своїх друзів. Вони ходили на виставки, музичні вечори; згадуючи дитинство, ганяли м’яча, використовуючи для цього кавуна.
Влітку 1915-го Ткаченко працював у маєтках Кащенка та Кутейникова на Катеринославщині; над етюдами в Святогорську. У Святих горах він тяжко травмував ногу, у художника загострилася хвороба нирок.
2 січня 1916 р. у м. Слов’янську на Донеччині 56-річного Михайла Ткаченка не стало.
Твори Михайла Ткаченка зберігаються у НХМУ, в музеях Львова, Льєжа, Парижа, Сум, Тулона, Харкова.