20 листопада 1867 р. упокоївся 62-річний скульптор барон Петро Карлович Клодт фон Юргенсбург. Він побачив світ 24 травня 1805 р. у Петербурзі. Пращури Петра Карловича Клодта відомі ще з XII ст. у Італії, пізніше вестфальські рицарі, володарі замку Юргенсбург удосконалили прізвище, були серед них і землевласники в Лифляндії, Естляндії, посідали великі пости в Швеції. У XVIII – ХІХ ст. дали світові кількох генералів і 18 художників.
Батько Петра Карловича – генерал-майор барон Карл Густав Клодт фон Юргенсбург, кавалер орденів Св. Володимира та Св. Анни, мав Золоту шпагу “За хоробрість”. Все життя його пройшло у походах. Він навіть дітей виховував віртуально. Наприклад, з дитинства Петро отримував листи від батька, а в них – фігурки коней, вирізані з гральних карт. От і почав хлопчик ножем вирізати з дерева коней. Помер батько, коли Петру було 17.
Мати Петра – Єлизавета-Шарлотта-Аврора фон Фрейхольд.
14 квітня 1823 р. Петро Клодт поступив у Петербурзьке Михайлівське Артилерійське училище юнкером, у 1825 р. він став портупей-юнкером. А на дозвіллі Клодт вирізав із дерева, розфарбовував фігурки коней. “С Высочайшего Его императорского Величества соизволения за болезнью от военной службы уволен подпоручиком 20 декабря 1827 года”.
Клодт- відставник вирішив присвятити себе скульптурі. Два роки Клодт учився самостійно: працював з натури, копіював твори античності. Він орендував напівпідвал, куди міг завести живого коня. Сам тулився у тісному приміщенні – і малював. На барона скульптор зовсім не був схожим: у фартусі, забабраний-забруднений.
Його дерев’яні статуетки стали популярними в Петербурзі, одна з них потрапила до рук імператора Миколи I. Цар обожнював такі іграшки, тому поцікавився автором і звелів розшукати різьбяра. Клодта викликали на аудієнцію до царя і отримав замовлення – цілий загін деревяних кіннотників. «Ігрушечник» Петро Клодт виконав замовлення – і навіть перевиконав: вирізав для Миколи I кінногвардійця, схожого на царя. Після чого, в 1829 р. цар рекомендував Петра Академії мистецтв. З 1830-го П.К. Клодт став вільним слухачем Академії, отримав допомогу від Комітету Товариства заохочення художників, приміщення для роботи… Ректором Академії був українець Іван Мартос, автор знаменитого пам’ятника Дюкові в Одесі. Ректор увів молодого барона в свій дім. Наступного року Клодт разом із українцями скульпторами С.С. Пименовим і В.І.Демут-Малиновським почав працювати над урядовим замовленням: оформленням арки тріумфальних Нарвських воріт. Звісно, Петро Клодт працював як «кінський» майстер. Кажуть, коли Микола I побачив його роботу, сказав барону: «Ну, Клодт, ти робиш коней краще, ніж жеребець».
Восени 1832 р. 27-річний Петро Карлович зважився посвататися до 16-річної красуні Катрусі – дочки ректора Академії мистецтв І.П. Мартоса. І хоч Мартоси полюбили барона, але делікатно, категорично йому відмовили. Гонор рицаря було поранено. Він поклонився батькам Катрусі, й звернувся до непоказної служниці-бідної родички дружини ректора, Улі Спиридонової: «Будь моєю парою!» У листопаді молоді вінчалися. І сталося диво: наступного дня цар замовив Клодту скульптури Анічкова мосту; скульптор отримав квартиру, майстерню при академії. Гроші попливли до грошей: скоро барон перестав їх рахувати. Він настільки «оборзів», що завів собі коней, кращих за царські. Мало того, пішов на недозволене: його візник суттєво обігнав екіпаж царя. Імператор насварився кулаком і наступного дня приїхав до майстерні. Походив, помилувався скульптурою і вимовив: «За це все прощаю!»
Струнка, граціозна Уля розцвіла, погарнішала. “З Уленькою я як у Христа за пазухою”, – говорив П.К. Клодт. Добрий приятель барона Карл Брюллов увічнив щасливу Уленьку. 
У майстерні Брюллова познайомилися й потоваришували Тарас Шевченко та Петро Клодт. Справа в тім, що Тарас любив витрачати гроші, не завжди відкладав на чорний день. От і повадився Шевченко до барона, бо той у приймальні мав стіл із шухлядою з грошима. Варто було заїкнутися про позичку, як хазяїн робив жест у бік столу: «Бери, скільки треба!» Звісно, брали без віддавачки.
Кохав барон дружину, ревнував її. Кажуть, пускали бісики охочі поскакати в гречку до щасливої баронеси, а вона – гостроязика жартівниця вміло всіх одшивала. Та один із залицяльників був надто усердний – і Клод послав його коню під хвіст. З того часу на Анічковому мосту зіваки ретельно вивчають кінські причандалля, розглядаючи портрет залицяльника.
За цю роботу Клодт удостоївся звання професора скульптури, урядових нагород. Став членом Берлінської, Паризької та Римської академій мистецтв.
У Києві від 1853-го року величається статуя Св. Володимира, відлита Петром Клодтом за моделлю В.І. Демут-Малиновського.
20 листопада 1867-го на дачі під Петербургом Петро Карлович Клодт фон Юргенсбург вирізав для онуки паперового коня, поточився і – перейшов у ирій.
Залишити відповідь