– От ти писала, що 9 листопада 1918 р. у Парижі на лікарняному ліжку упокоївся 38-річний поет Гійом Аполлінер (фр. Guillaume Apollinaire; справжнє ім’я — Вільгельм-Альберт-Володимир-Олександр-Аполлінарій Вонж-Костровицький), – почала Хомівна. – Прочитала я «Міст Мірабо», поплакала над «Зоною». А скажи, хто Гійом за національністю?
– Суди сама. Дід – гоноровий польський шляхтич Міхал Аполлінарій Костровицький герба Вонж, підданий Російської імперії. Онук любив старого, ім’я діда взяв за псевдо – Аполлінер.
Дід Міхал був одружений з італійкою Джульєттою Флоріані, тому родина спілкувалася польською й італійською.
Отже, Анжеліка, дочка Костровицького, була напівполячкою-напівіталійкою, народженою у Гельсінгфорсі (Велике князівство Фінлянське). Маєтки родини були біля Новогрудки у Білорусі. До речі, сусідом і добрим знайомим був Адам Міцкевич. За участь у антиросійському повстанні 1863–1864 рр. родину вислали до Сибіру. Звідти Костровицькі втекли до Рима, там дід служив офіцером у гвардії Папи Римського. Серед красенів-офіцерів швейцарців Ватикану Анжеліка знайшла своє кохання – Франческо Флюджі д’Аспермонта і втекла з ним.
– Прізвище у коханця – явна реклама! – вставила сусідонька. Як все закручено!
– У Римі Анжеліка народила двох синів (Вільгельма та Альберта), але записала дітей, як синів невідомих батьків під прізвищем Дульчіні. Згодом вона їх офіційно визнала своїми. Виховувала синів польською та італійською. Мати з синами мандрувала: Канни, Монако, Ніцца. Це було пов’язане з тим, що вона заробляла гроші родині грою в карти. Гійом (тоді Вільгельм) опанував французьку мову у монастирських школах на півдні Франції. 19-річним разом із матір’ю та братом попав у Париж, запалився бажанням отримати французьке громадянство і скромний орден Почесного легіону. «Літературний негр» писав еротику, порно. Гійом писався італійцем, але не отримав італійського підданства через сумнівне походження. У 22 роки Вільгельм Костровицький став Гійомом Аполлінером.
– У Парижі Гійом, який трохи малював, здружився з польсько-українським гуртом Михайла Бойчука. Він першим позитивно змалював їхню творчість, назвав її «неовізантизм». У травні 1917 року Аполлінер подарував світові термін “сюрреалізм” (буквально — “над-реалізм”).
1913 р. на виставці в Парижі Гійом Аполлінер спитав у свого побратима, українського скульптора Олександра Архипенка: «Чого це вони так регочуть?». Це було про глядачів картини Іллі Рєпіна «Запорожці».
– А дізнавшись, закричав: «Та це ж Рабле! Це ж раблезіанський гумор!» І за українськими мотивами написав одну з найкращих своїх поезій «Відповідь запорізьких козаків турецькому султанові», вміщену у збірку «Алкоголі. Вірші 1898–1913» (1913). Легендарний український перекладач Микола Лукаш подав нам цю поезію. Зауважу, що на той час Гійом Аполлінер сповідував відмову від розділових знаків. Отже:
Царя небесного харцизе
Високорогий сатано
Не годимося ми в підлизи
Жери-но сам своє лайно
Воно нам в пельку не полізе
Крамарю грецький просмердівсь
Ти тюлькою на честь ісламу
І палями обгородивсь
Швидка напала твою маму
І ти в дрислинах уродивсь
Подільський кате струп’я вкрило
Тобі все тіло мов шпориш
Конячий зад свиняче рило
Побережи дурний свій гріш
На масті та святе курило
Він так хотів стати громадянином Франції, що записався добровільно на Першу світову. За тиждень до страшного поранення Гійом Аполлінер став французом.
