16 вересня 1658 р. у м. Гадяч між Гетьманщиною та і Річчю Посполитою був укладений договір, що отримав назву Гадяцького трактату (стара назва Г. статті). Угоду підписав гетьман Іван Виговський. Згідно з ним рівноправні Гетьманщина (Велике Князівство Руське), Польща (Річ Посполита) і Литва створювали федерацію трьох самостійних держав, об’єднаних лише спільно вибраним королем. Гадяцьким договором передбачалося довічне гетьманування, своя судова та монетна система.
Цим скористалися московські заколотники: полтавський полковник М. Гармаш, який мріяв про гетьманську булаву, і запорізький отаман Я. Барабаш. Москва підтримувала та розпалювала амбіції Гармаша та Барабаша.
Весною 1659 р. понад 100-тисячне військо московитів на чолі з князем Трубецьким рушило на Київ. Вирішальний бій між московськими і українськими військами відбувся 28—29 червня під Конотопом, завершився повною поразкою московитів.
Відразу після Конотопської битви спалахнуло антиурядове повстання, на чолі якого був Юрась Хмельницький.
11 вересня 1659 р. під Германівкою на Київщині відбулася Чорна рада. Козаки відмовилися визнати Гадяцький трактат, виступили проти підданства польському королю і висловили недовіру гетьману Виговському. У жовтні 1659-го гетьман Виговський зрікся булави та виїхав до Речі Посполитої. Гетьманом був вибраний Юрій Хмельницький.
Поляки ж вели вдалу війну проти Московського царства, 1660-го звільнили Вільно (Вільнюс). У 1667-му уклали Андрусівське перемир’я , а 1686-го – Угоду про Вічний мир («Вічний мир» з Московією?!). Лівобережна Україна перейшла під контроль Москви – початок кінця Гетьманщини.
