Софія Бодуен де Куртене

– Ану скажи, яка там художниця Софія у Парижі була закохана у нашого Михайла Бойчука?
– Та їх аж три були художниці, три молоді подруги-польки. Усі три Софії закохані у Михайла Бойчука: Софія Бодуен де Куртене (1887–1967), дочка професора Петербурзького (згодом Варшавського) університету, мовознавця-славіста І. Бодуена де Куртене; Софія Налепінська (1884 – 1937), дворянка, дочка польського інженера залізниці та француженки; Софія Сегно (1887-1971)– дочка багатого капіталіста. Власне, гумористичні портрети Софій і учителя Бойчук зобразив у творі «Чотири жінки і кіт». На першому плані — в червоній хустині — Софія Налепінська, поруч із нею — Софія Бодуен де Куртене, за ними — Софія Сегно, ліворуч — Гелена Шрамм. Себе ж Михайло Бойчук «зобразив» у на задньому плані…
– Не пОйняв. А – ось – березневий кіт із жагучою кортячкою! – торжествувала Хомівна.
– Твоя правда! Завжди кіт, який не розумів відмов.
– А яка з них аристократка? Аристократка – це ж царського походження? – допитує мене Хомівна.
– Так, царське, королівське, одним словом монархічне походження мала Софія Бодуе́н де Куртене́. Вона народилася 2 січня 1887 р. у м. Дерпт (нині Тарту, Естонія) в сім’ї відомого вченого мовознавця-славіста, професора Краківського та Дерптського університетів Яна (Івана Олександровича) Бодуена де Куртене. Її батько – нащадок хрестоносців, єрусалимського короля Болдуїна. Бодуен II де Бур – король Ієрусалиму, Балдуін II де Куртене – імператор Латинської імперії. У книжці Віктора Шкловського «Жили-були» читаємо: «Кажуть, коли йому в Казані вкрай набридла поліція, запитуючи про зв’язки та походження, то професор замовив картки з означенням: «І.О.Бодуен де Куртене. Єрусалимський король». Одним із предків де Куртене був французький аристократ, який перебрався до Польщі під час правління короля Августа II Сильного. 1901 року основоположник науки про фонему у мовознавстві переїхав працювати у Петербурзькому університеті.
Мати Софії — Ромуальда Яніна з родини Багницька (1857—1935), польська письменниця.
Початкову освіту Софія отримала у домашніх вчителів та приватній гімназії у Петербурзі, а уроки з рисунку і живопису — у художниці Ганни Мілковської. Разом із «трьома Софіями» юнка навчалася у Петербурзі в приватній школі Янека Ціонглінського.
– Ян Ціонглінський? Це той, із кого Рєпін писав бравого козака з чорними довгими вусами і оселедцем. Та ось він – сидить на колоді, захоплено слухає і притакує словам кулачищем по голій спині картяра.
– Ну, Хомівна, ну, розумаха! Саме у цього Яненка. Потім Софія студіювала у професора С. Холлоші в Мюнхені, згодом — у майстерні Поля Серюзьє. І нарешті панянки стали ученицями нашого тернополянина (1909 – 1910). Золотими променями сяяли очі Софії, коли дивилася на учителя, але не могла кликати щастя не своє. Бачила ж бо, як одним полум’ям палали Михайло й Софія Сегно. Восени 1910 р. Софія Бодуен де Куртене повернулася в Петербург. Художниця виставлялася на виставках об’єднань «Союз молодежи» та «Треугольник».

Приїздила до Львова, працювала у соборах разом із бойчукістами. Згодом їздила виконувати з ними реставраційні роботи на Київщину, у с Лемеші. Її кохання не гасло, але Бойчук був із Софією Нелепінською. Більше стежки Бойчука та Софії не перетиналися.
Першу світову художниця провела в Петрограді, лікувала туберкульоз легенів, виїздила до санаторіїв Фінляндії. У 1918 р. родина переїхала до Польщі. Софія Бодуен де Куртене оформила 24 монументальні споруди у Ґданську, Оливі, Ченстохові. Авторка образів для вівтарів, стінних фресок, проектів вітражів для костелів.
У 1930 р. разом із матір’ю мандрувала Італією: Рим, Помпеї, Неаполь, Флоренція. Уклала статтю «Зауваги з техніки помпейського живопису».
У 1935 р. проектувала вітражі для костелу св. Анни у Вільно. Під час війни жила під Варшавою, створила проект вітражів для костелу в Хрусьліні. Займалася книжковою ілюстрацією.
28 березня 1967 р. у м. Ченстохов, Польща 80-річна художниця-бойчукістка упокоїлася.