Тамара Мороз-Стрілець

27 жовтня 1905 року у м. Полтаві народилася Тамара Мороз-Стрілець — українська письменниця, дружина Григорія Косинки.
Батько Тамари — Михайло Мороз — писар-самоук, брав участь у революційних подіях 1905-го року на Чернігівщині, за що був висланий за межі губернії. З Полтави родина переїхала до Києва, а з 1927 р. мешкала у столичному Харкові. Батьки ростили трьох дітей: Микола — відомий як художник і журналіст, волею долі згодом опинився у Парижі; Олександр був доцентом Харківського будівельного інституту.
Тамара закінчила Другу українську гімназію, де викладав латину Микола Зеров. Усе життя зберігала вона посвідку з його факсиміле. Микола Костянтинович рекомендував її на роботу до бібліотеки ВУАН. Заходячи до відділу, М. Зеров завжди цікавився: «Як моє протеже?» І, почувши схвальні відгуки, задоволено усміхався. Коли ж Григорій Косинка представив Тамару як свою дружину, захоплено вигукнув: «Так це ж моя найкраща учениця!» Зустріч з майбутнім чоловіком та їхнє подружнє життя Тамара Михайлівна описала у спогадах «Отакий він був», опублікованих у книзі «Про Григорія Косинку» (1969). З Григорієм вона познайомилась під час зустрічі Нового, 1924-го, року. Восени того ж року вони одружилися. Мешкало подружжя на Володимирській вулиці в одному з будинків на території Софіївського собору, адже батько його дружини, Михайло Мороз, був головою Всеукраїнської православної церковної ради УАПЦ. Їхнє помешкання часто ставало місцем зборів літераторів, які об’єдналися під назвою «Ланка» (з 1926 року — «Майстерня революційного слова»): Валер’ян Підмогильний, Михайло Івченко, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Марія Галич, Тодось Осьмачка.
Тамарі Михайлівні часто доводилося бути його першим слухачем і критиком. Подружжя жило з надією на цікаве творче майбутнє обох. Домовились, що коли Тамара Михайлівна отримає диплом й стане однією з перших жінок-кінооператорів, Григорій Михайлович з головою порине в письменницьку працю, адже безліч сюжетів уже чекала свого художнього втілення. Завідувач кафедри Київського державного інституту кінематографії професор Файнштейн уже дав найвищу оцінку роботі Тамари Мороз-Стрілець «Освітлення в практиці мікрофільмування», відзначивши, що вона з успіхом може бути використана «як підручник, особливо для тих, хто працює у науково-дослідних закладах».
3 листопада 1934 року, у суботу, Тамара Михайлівна дописала слово до захисту дипломної роботи, а вже наступного дня, у неділю, чоловіка заарештували. Вона знайшла сили, щоб прийти на захист дипломної роботи. Здобула фах кінооператора спеціальних методів кінознімання і дістала призначення на Київську кінофабрику. Після арешту Григорій Михайлович перебував у Лук’янівській в’язниці. Тамара Михайлівна носила передачі. Обидва сподівалися, що виживуть і все обмежиться засланням на Північ.
15 грудня його розстріляли разом з іншими 27 засудженими у справі про терористів-білогвардійців. Перед смертю він встиг передати дружині листа:
« Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши — прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров’я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий». Вранці 18 грудня Тамарі Михайлівні дали прочитати вирок Військової комісії Верховного Суду Союзу РСР у м. Києві, опублікований у газеті. Кінооператор Олена Контребинська замість заспокійливих слів твердо сказала: «Треба врятувати особисті речі Григорія Михайловича, збірочки його творів…». У Тамари Михайлівни, затаврованої «ЧСИР» («членів родин зрадників батьківщини» від рос. «член семьи изменника Родини»), відібрали паспорт, конфіскували майно. Вона з батьком поїхала до Полтави, де за допомогою батькової знайомої оселилася у коморі, де стояв стіл і репродуктор. Там, упродовж трьох років, вона зашивала чужі панчохи. Коли ж у 1937-му нарешті отримала паспорт, лікарі визнали: «Втрачено психічну рівновагу». Батько забрав дочку до Харкова на лікування. Згодом влаштувалася в Інститут судової експертизи, почала навіть працювати над кандидатською дисертацією «Методи фільмування в невидимих променях спектра».
15 квітня 1938 року арештували батька, на той час уже пенсіонера. Він так само, як і Григорій Косинка, просив передати йому теплий одяг. Пакунок повернули з написом: «Через відсутність адресата». Півроку по тому Тамара Мороз-Стрілець не роздягалася до 4-ї ранку і з вузликом на руках чекала, коли прийдуть за нею.
Потім була війна, окупація… Вона залишалася вірною чоловікові до глибокої старості, зберегла пам’ять про нього. Жила на бульварі Лихачова, 86, дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів.
2 січня 1994 року 89-річної письменниці не стало. Тамара Мороз-Стрілець похована на Звіринецькому кладовищі Києва (ділянка 5).