– Ти таке чула: рашистські бандюки надрюкали купюри карбованців із видом Севастополя? Це ж тігіпка убив нашу гривню із Херсонесом на реверсі! Теж мені голова Державного банку: втік до московії! Я б його під трибунал, гада. А з усіма директорами Нацбанку зробила б, як Петро І: «оклади положить небольшие, ибо работа воровская!» Це були роботи «на прокорм», – бурхливо кипіла Хомівна.
– Заспокойся, будь ласка, були серед директорів банку порядні люди, які не зрадили своєму громадянству, ручок у державну скарбницю не запускали, навіть свої власні доплачували.
– Що ти мені казками баки забиваєш? Я що – Хома без ума? Не бачу, що робиться?
– Сонечко, я тобі правду кажу, був такий директор Державного банку УНР Костянтин Клепачівський, чоловік онуки Миколи Аркаса – Марії…
– А можна подробиці?
– Звісно, можна…
12 жовтня 1887 року на хуторі Волошиної-Долини, Хорольського повіту, Полтавської губернії (с. Ново-Іванівка на Полтавщині) народився Костянтин Йосипович Клепачівський – правник, фінансист, директор Державного банку України, співтворець української валюти. Народився в україномовній родині священика Йосипа Ілларіоновича Клепачівського та його дружини Єфросинії.
Коли малому виповнилося 8 років, родина перебралася до Лохвиці. Розпочав освіту у Лубнах, потім у духовній семінарії Житомира. Хлопчина мав музичний слух, гарний сильний голос, був диригентом хору семінаристів. Гарний учень одним рухом перекреслив своє майбуття: разом із трьома товаришами пішов до управи семінарії з вимогою, «аби літургія в семінарії була лише українською мовою». За що був виключений із семінарії із «вовчим білетом». Довелося доучуватися в Казані, де знавець музики диригував архієрейським хором.
Вивчав Кость право на юридичному факультеті Петроградського університету, був улюбленим студентом професора Туган-Барановського. Активний українець був членом української студентської громади Петрограду. Згодом закінчив правничий факультет Петроградського університету, після чого працював аплікатором у столичному Окружному суді. Завдяки допомозі професора Михайла Туган-Барановського, отримав місце в інспекційному відділі Державного банку Російської імперії.
У грудні 1917 року К.Клепачівський переїхав до Києва, де почав працювати у фінансовій сфері, очолюваній Генеральним секретарем фінансів М. Туган-Барановським. За ухвалою Центральної Ради від 22.12.1917 року організував Український Державний банк, який почав емісію української валюти.
А в цей час в Генеральному штабі УНР довіреним урядовцем працювала онука Миколи Аркаса. Молодша на 14 років Марія вразила 30-річного Костянтина Клепачівського не тільки красою, а добротою, чесністю, принциповістю патріотки. Громадяни УНР закохалися, поставили свої підписи під шлюбною угодою і не змінили громадянства до кінця своїх днів. Правда, підпис директора Державного банку України Клепачівського з’явився на 50 і 100, 1000 гривень, надрукованих у Відні за ескізами Г. Нарбута.
Виїхали молоді з донечкою Софією й вивезли цілий вагон скарбів (понад 200 банківських скринь із грішми й архівами Державного банку УНР до м. Ченстохов (Польща). Спочатку тримали у приміщенні Польського банку, через рік найняли приміщення у Варшаві, оплачували з власних коштів.
16 серпня 1944 року державний скарб УНР завантажили на німецькі машини й вивезли. Бездержавна Україна не піднімала питання про його повернення, а сучасні урядовці займаються тільки власними проблемами.
У січні 1945 р. родина переїхала до м. Аусбург, у жовтні 1949 – до Філадельфії. Жили поблизу Чикаго. Жодного громадянства вони не приймали. Донька Софія здобула вищу медичну освіту.
Помер К.Й.Клепачівський 14 травня 1979 року у м. Зайон, шт. Іллінойс. Його поховали на українському православному цвинтарі св. Андрія у пантеоні Бавнд Брук у Нью Джерcі (США).
Протягом всього життя Марія та Кость Клепачівські залишалися громадянами УНР.
