«Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем!» – писав у поемі «Дванадцять» особистий секретар Луначарського Олександр Блок. І було кому роздмухувати світову пожежу, ще за Леніна почалася підготовка Другої світової…
5 листопада 1920 р. відбулося засідання вузького кола Політбюро ЦК РКП(б): Михайло Калінін, Лев Каменєв, Микола Крестинський, Володимир Ленін, Карл Радек, Лев Троцький.
Вони ухвалили рішення про відкриття на території Росії німецьких командних курсів,«немецкие командные курсы открыть вне Москвы, о месте поручить сговориться тт. Троцкому и Дзержинскому».
За умовами Версальського мирного договору Німеччині дозволялося мати тільки незначну кількість поліцейських сил, а не мілітарних. Німцям були потрібні полігони, бази і вони їх отримали в повній мірі після підписання Рапалльського договору (16 квітня 1922 р.).
На території Росії в 1924 — 1926 рр. створилися радянсько-німецькі підприємства оборонної промисловості:
— авіаційний завод у Філях (за участю «Юнкерса»), що згодом перетворився на флагмана радянського літакобудування;
– хімзавод «Берсоль» з виробництва отруйних речовин поблизу Самари (за участю фірми «Штольценберга»);
– заводи, що виробляли «за німецького технічного сприяння» боєприпаси для артилерії (за участю концерна Круппа).
У Москві за згодою радянського уряду – спеціального органу «Центр Москва» почали діяти військові навчальні центри рейхсверу в Росії:
льотна школа й авіаційний полігон під Ліпецьком,
танкова школа («Кама») й полігон під Казанню;
аерохімічна станція з випробуванням хімічної зброї на двох аерохімічних полігонах – під Москвою (Підосинки) і в Саратовській області під Вольськом (об’єкт «Томка» біля залізничної станції Причернавська).
Німці-курсанти у радянській формі вчилися у Києві, Одесі, Криму, Харкові, Ліпецьку, Казані.
Організація та керівництво школами було повністю в руках німців, проходило за єдиним планом, розробленим 1924 р. штабом у Берліні.
Більшовикам потрібні були гроші, німці не скупилися. 
Наприклад, 2 млн. (у 1929 р. – 3,9 млн., 1930 р. – 3,1 млн.) надійшло на утримання липецької авіашколи. Окремо виділялися кошти на створення інфраструктури авіацентру (ангари, верф, майстерні, лабораторії для випробування моторів, житлові та адміністративні будівлі, шпиталь, радіомайстерні, залізниця).
При цьому дотримувалися правил конспірації. Так, у 1924 році розпорядженням керівництва РККА була закрита вища школа льотчиків у Ліпецьку, на її базі постала авіаційна школа райхсвера, замаскована під 4-й авіазагін частини А5 Робітничо-Селянського Червоного Військово-Повітряного Флоту («4-й авіазагін тов. Томсона №39 сс» частина А5 чи просто «4-й загін».
На час перебування в СРСР офіцери вилучалися зі списків райхсвера і відновлювалися на службі після повернення. Вантаж-200 німців (аварії, нещасні випадки) упаковували в ящики з написами «Деталі машин» і доставляли в Німеччину через порт в Штеттині за допомогою утаємничених митників.
Так, у Ліпецьку було підготовлено 450 німецьких льотчиків, при чому кожний другий з них став генералом Другої світової. Інспектор Ліпецької школи Гуго Шперрле командував 3-м Повітряним флотом, у 1940 році отримав звання генерал-фельдмаршала.
Залишити відповідь