І хто з нас не співав пісню «Карії очі, чорнії брови»? Таких немає, отже кожний шанує ім’я автора – Костянтина Думитрашка. https://www.youtube.com/watch?v=W7bzubyjn7s
Полковницький рід Думитрашка відомий в Україні з 1665 року. Походив від полковника Родіона (Райча) Григоровича Думитрашка та його дружини Наталії Максимівни Солонини. Згодом козацький рід став священицьким.
6 травня 1814 р. у м. Золотоноша у отця Данила Думитрашка знайшовся син Кость. Хлоп’я вдалося талановитим: малював, співав, на гітарі грав. Звісно, на нього очікувала церковна стезя. Учився Кость у Золотоніській народній школі, Переяславській бурсі та Полтавській духовній семінарії, зі званням магістра богослов’я закінчив Київську духовну академію. Ще студентом захопився «Енеїдою», почав віршувати і виспівав поезію «Золотоноша».
25-річним Кость Данилович став професором російської словесності (викладав французьку і латину) упродовж 30 років у Київській духовній академії.
Жив на Подолі, грав на гітарі, малював, перекладав із чужих мов (латина, німецька, французька), віршував завжди рідною, хоч викладав чужу мову. Він так майстерно зобразив портрет Сагайдачного, що той висів у актовому залі Київської академії.
У 1847 р. з’явився перший український твір, складений старогрецьким гекзаметром – «Жабомишодраківка» – «з грецького лиця на козацький виворіт на швидку руку перештопана». У поемі описано події козаччини ХVII ст. В образі жаб показано козацьке військо гетьмана Надуйгубу. Миші – військо польської шляхти. Аби жаби не були геть винищені, Зевс послав панцерних раків – московське військо.
У сорок років Кость Данилович задумався над вибором нареченої – і у січні 1854 р. написав романс «До карих очей» («Карії очі, чорнії брови»), що майже одразу став пісенною перлиною (музика Дениса Бонковського).
Тарас Шевченко читав твори цієї «безперечно обдарованої людини». Пан професор після одруження змінив профіль роботи: завідував археологічним музеєм, з 1870 р. був секретарем вченої ради Київської духовної академії, з 1872 р. й до самої смерті працював бібліотекарем закладу.
З цього часу він захопився написанням статей із фольклору та історії літератури. Багато часу віддавав вихованню сина Володимира. Син закінчив Київський університет, був ординатором клініки очних хвороб університету. Славився талантом лікаря і тим, що вдома приймав хворих безкоштовно.
6 травня 1886 р. професор зустрів свій 72-ий рік народження у родинному колі. Наступного дня ступив у Божі сади. Урочиста похоронна відправа відбулася у церкві Києво-Братського монастиря. Поховали К. Думитрашка на горі Щекавиці біля церкви Всіх святих поблизу могили «вещего» Олега.
Онука поета Наталія була відомим професором філософії.
І сьогодні наші студенти на заняттях із мовлення читають гекзаметри Думитрашка та «Енеїду» Котляревського.
