Організатор кіновиробництва в СРСР, директор «Ленфільму», Ялтинської, Київської й Одеської кіностудій, батько художниці Алли Горської. Олександр Горський народився 24 серпня 1898 р. в Олександрії, Херсонської губернії. Його батьки – селяни з-під Олександрії, мати рано овдовіла і, аби прогодувати дітей – Олександра та молодшу сестру Фаїну, працювала на цукровому заводі.
Сашко у рідному місті закінчив ремісниче училище. Воював на Першій світовій війні, мав поранення; був у складі Червоної армії. Під час визвольних змагань 1918–20 рр. працював асистентом режисера українських театрів у Вінниці та Житомирі. У селі під Кременчуком Горський зустрів жінку свого життя. Олена Давидівна Безсмертна із заможної селянської родини. Її чоловік загинув на війні, не побачив сина-первістка Арсена. У 1919 р. О. Горський взяв шлюб із вдовою, усиновив немовля.
У 1922 р. разом із Юрієм Філянським і Леонідом Черновим заснував театр — українське мистецьке об’єднання «Махудрам» (Майстерня художньої драми). Невдовзі родина Горського переїхала в Ялту, почалося сходження службовими щаблями. Олександр Горський був актором ялтинського українського театрального колективу, режисера Павла Делявського; був на профспілковій та комсомольській роботі, вступив до ВКП(б). Олена Давидівна в Ялті працювала вихователькою у дитячих закладах санаторно-шкільного типу, виховувала сина. Коли Арсенові було десять років, народилася Алла.
З 1931 р. Горський почав працювати директором Ялтинської кінофабрики. Олександр Валентинович мав квиток Спілки кінематографістів за номером вісім, як організатор кіновиробництва брав участь у переході від німого до звукового кіно. У 1932 р він з родиною переїхав до Москви, де став начальником виробництва тресту «Востокфільм».
Олександр Горський був дуже обережною людиною, як усі в радянській зоні, зібрав свій вузлик – очікував воронка. Олександр Валентинович знищив усі документи батьків, певно, соціальне походження чи якісь подробиці біографії могли зіпсувати анкету.
У Ленінграді працював заступником директора і директором із виробництва ленінградської кіностудії «Ленфільм» (1932–1941), закінчив фоп (факультет особливого призначення). З осені 1939-го до весни 1940-го Олександр Горський був на радянсько-фінській війні, а незадовго до нападу Німеччини на СРСР поїхав керівником групи до Монголії на зйомки фільму «Його звуть Сухе-Батор».
У Ленінграді залишилась Олена з дітьми. Дружина була художником костюмів. Син Арсен працював у Ленінграді робітником на оборонному заводі, звідки влітку 1941-го вступив до народного ополчення, потім воював у складі диверсійно-партизанської частини, що діяла на Ленінградському фронті, і у квітні 1943 року загинув у піхотному бою.
Дружина з Аллою пережили дві блокадні ленінградські зими, на початку літа 1943-го евакуювалися до Алма-Ати, де Олександр Горський працював на об’єднаній кіностудії. В Алма-Аті родина була недовго, наприкінці 1943 р. переїхала до Києва, де Горський обійняв посаду директора кіностудії (1943–1953). О. Горському довелося зайнятися поширенням кольорового кіно. У цей час було знято такі фільми як «Подвиг розвідника» (1947, реж. Б. Барнет), «Третій удар» (1948), «Тарас Шевченко» (1951, обидві – реж. І. Савченко), «Максимко» (1952, реж. В. Браун).
Директор Київської кіностудії – номенклатура ЦК. Вони оселилися у прекрасній квартирі на вулиці Терещенківській. Сім`я жила заможно, в домі часто були великі таланти й високі персони. От у такому російському сановному середовищі росла Алла Горська. З 1946 до 1948 року А. Горська вчилася в Київській художній школі імені Шевченка у Володимира Бондаренка, закінчила її із золотою медаллю. Комсомолка (комсорг), спортсменка, красуня вступила до Київського художнього інституту. Влітку 1952 вона вийшла заміж за однокурсника Віктора Зарецького, хоч мамі зять не подобався. У 1954 р. Горська закінчила інститут, працювала у галузі станкового та монументального живопису в селах Чорнобильського району.
У цей час О.Горський був близький із Олександром Довженко. 
А.Горська. Портрет батька.
Олександр Петрович приходив у гості до друга, двоє мудрих прагматиків вели важкі бесіди. 
А. Горська. Портрет О.Довженка.
Цього не бажав Хрущов – він звільнив Горського з посту директора Київської студії, принизив новим призначенням – перевів директором кінофабрики в Одесу (1953–1961). До війни вона студією, а потім стала фабрикою – базою, куди їздили знімати фільми інші студії. Амбітний Горський вирішив відтворити в Одесі студію, яка б знімала власні фільми. Він запросив молодь із курсу Ігоря Савченка. Тоді було створено мелодрамку з совковими шлягерами «Весна на Зарічній вулиці».
У 1961-ому О. Горський вийшов на пенсію, у червні того ж року померла дружина. Після повернення до Києва був директором театру-студії кіноактора Київської кіностудії ім. О. Довженка (1963–1973), сприяв творчому становленню І. Миколайчука, Р. Недашківської, К. Степанкова, Б. Брондукова, А. Лефтій. Спочатку Олександр Горський і родина Алли жили під одним дахом. Дочка вивчала українську мову, допомагала дисидентам морально та матеріально, зять був головою творчого клубу. О. Горський співчував шістдесятникам, часом мудрий скептик висміював владу. Та після хрущовської відлиги вдарили кагебешні морози. Батько намагався переконати дочку не йти до кінця; він знав багато речей наперед, але Алла не корилася. Стосунки між ними охололи. З 1963-го батько переїхав на пров. Чеслава Бєлінського, 10
«Будівничі казарм» (вислів Є. Сверстюка) зненавиділи Горську, бо вона кинула виклик середовищу партноменклатури ЦК, з якого сама вийшла. Аллу Горську було вбито 28 листопада 1970 р.
85-річний Олександр Валентинович Горський помер 26 травня 1983-го у Києві, похований на Міському (Берковецькому кладовищі).
Залишити відповідь